Розділ 4. ФУНКЦІОНУВАННЯ НАЦІОНАЛЬНИХ ГОСПОДАРСТВ У СИСТЕМІ ГЛОБАЛЬНОЇ ЕКОНОМІКИ (90-ті роки XX - початок XXI ст.)

За президентства Біла Клінтона (1992-1999) і проведення політики "третього шляху" головним завданням було створення умов для технологічної та інформаційної революції, а також збереження соціального регулювання. У результаті економічного піднесення, яке тривало 107 місяців, досягнуто профіциту державного бюджету та створено 22 млн нових робочих місць, скоротився рівень безробіття, тіньова економіка зменшилася до 8 %, посилилася економічна роль держави.

Консервативно-ліберальна економічна політика продовжувалася у 2000-2008 рр. за президента Дж.В. Буша (молодшого). Концепція "співчутливого консерватизму" охоплювала реформування освіти, медичного обслуговування, пенсійного забезпечення за рахунок держбюджету, заходи щодо розвитку інформаційної (нової) економіки та інформаційної структури. У 2006 р. витрати на соціальне забезпечення становили 25,6 % видатків бюджету.

Для президента Барака Обами головною проблемою є вихід країни з фінансової та економічної кризи, що почалася у 2008 р.

У Франції утвердження ліберально-консервативної політики відбувалося поступово і хвилями. Після економічної кризи 1973- 1975 рр. на основі дирижизму було проголошено політику промислової переорієнтації (розроблена VII Планом економічного і соціального розвитку на 1976-1980 рр.). її змістом був перехід від універсального національного господарства до підтримки конкурентоспроможних експортних галузей (автомобільної, авіаракетної, хімічної, харчової), розвитку транснаціональних компаній з урахуванням інтеграційних умов. Весною 1978 р. у рамках "нової економічної політики" було визнано неефективність розширення етатизму і ухвалено курс на лібералізацію господарських відносин. Проте впродовж 1981-1982 рр. уряд лівих сил провів широкомасштабну націоналізацію, державний сектор розглядався як основа змішаної економіки з централізованим регулюванням темпів і пропорцій економічного зростання. На середину 1980-х років державний сектор характеризували 17 % ВВП, 35 % інвестицій в основний капітал, 11 % економічно активного населення. Він забезпечував чверть експорту і третину промислової продукції. Власністю держави стали 36 комерційних банків, що збільшило частку державного сектору в сфері фінансування і кредиту до 95 %. Було підвищено рівень мінімальної заробітної плати, на 40-50 % збільшено розміри пенсій і допомог у зв'язку з безробіттям; робочий тиждень скоротили до 39 год при збереженні зарплати, було ухвалено закон про вихід на пенсію в 60 років.

Перемога правих сил у 1986 р. започаткувала неоліберальний курс, економічна програма якого охоплювала інституціональні реформи: денаціоналізацію та приватизацію промислових компаній і банків, відмову від традиційного регулювання певних сегментів економіки. Приватизація проводилася трьома хвилями (1986-1987, 1993-1995, з кінця 1990-х років). Приватизація відбувалася з урахуванням економічної доцільності та національних інтересів країни. Поступово у систему ринкових відносин втягувалися галузі суспільних послуг. Лише за 1993-1999 рр. доходи від приватизації становили 253 млрд фр. На кінець 1999 р. частка державного сектору становила 10,5 % валової доданої вартості, 13,5 % валових інвестицій в основний капітал. Держава відіграє роль акціонера держсектору, визнає його господарську автономію і одночасно є гарантом виконання ним суспільних функцій, визначає довгострокову перспективу розвитку. Однак залишається високий рівень видатків на соціальні заходи, які в 2008 р. становили 31 % від ВВП.

Важлива складова ліберальних реформ - реформування макроумов функціонування господарського механізму і створення правової бази для розвитку приватної ініціативи. Це проявилося у дерегулюванні кредитно-фінансової системи, поступовому зменшенні податків, зокрема податок на прибуток знизився до 33 % (один з найменших у Європі), активізації французького ринку цінних паперів. Держава майже повністю відмовилася від ролі кредитора національної економіки, що свідчило про перехід від "економіки керованих фінансів до економіки фінансових ринків". Французький варіант лібералізму характеризується як синтез ідей західного консерватизму і особливостей національної соціально-економічної моделі. Це "розумний лібералізм", "ліберальне державне втручання".

Особливістю японської моделі розвитку є високий рівень участі держави в економічному та соціально-політичному житті країни.

У 1970-1990-х роках відбувся поступовий перехід від кейнсіанської концепції державного регулювання до неоконсервативної моделі. Концепція "громадянського добробуту" трансформувалася в "японську модель суспільства добробуту", принцип справедливого розподілу - в принцип "рівних можливостей".

Соціально-економічна політика ґрунтувалася на макроекономічному прогнозуванні та середньо- і довготерміновому плануванні соціально-економічного розвитку. Управління економічного планування при канцелярії прем'єр-міністра розробляло плани-прогнози консультативного, індикативного, адаптаційного характеру, складало щомісячні аналітичні матеріали, щорічно друкувало звіти про стан економіки. Так, були розроблені плани на 1973-1977, 1979- 1986,1983-1992,1992-1996 рр. План на 1996-2000 рр. (Соціально-економічний план структурних реформ - сильна економіка і вільне від проблем життя народу) ставив завдання розширення внутрішнього попиту, імпорту готових промислових товарів, зменшення залежності від експорту, стимулювання іноземних інвестицій. Плани доповнювалися цільовими програмами, наприклад, План розширення внутрішнього попиту (1985-1990 рр.), Програма дій щодо розширення японського ринку (1985-1989 рр.) тощо.

Втручання держави в економіку здійснювалося на основі кредитно-фінансових механізмів. Формально через бюджетну систему розподіляли близько 25 % ВВП. Центральний банк (величину його облікової ставки визначало міністерство фінансів) кредитував приватні підприємства через комерційні банки, що стежили за раціональним використанням коштів. Одночасно підприємства отримували податкові пільги. Визначальною ознакою Японії було співробітництво приватного бізнесу та уряду Японії.

Діяла система державного управління життєвим рівнем японців. Якщо в 1960-ті роки проводилася політика отримання обсягів споживання на користь нагромадження інвестицій, то в 1980- 1990-х роках - пріоритетного розширення. Динаміка заробітної плати та платоспроможного ринкового попиту співвідноситься зі зростанням продуктивності праці.

У 90-ті роки для подолання зниження попиту використовували заходи макроекономічного характеру: пом'якшення умов кредитування, розширення бюджетних видатків на громадські роботи, зменшення податків. У першому десятилітті XXI ст. економіка Японії характеризувалася рецесією і значною мірою залежала від вирішення проблем переходу на інтенсивний шлях розвитку, обмеження державного регулювання економіки, подолання психологічної ізоляції, участі в міжнародному поділі праці.

Важливу роль у розвитку світогосподарських зв'язків мають регіональні економічні організації. У кінці 90-х років у світі діяло 85 регіональних торгових і економічних угод, нараховувалось 23 економічні організації інтеграційного типу. На держави, що до них входять, припадає 2/3 світового ВВП і основна частина міжнародної торгівлі (майже 8 трлн дол.). Зростає значення міжнародних економічних організацій, кількість яких досягає 5 тис.

До найпотужніших економік світу, що забезпечили найбільшу частку у світовому виробництві ВВП, належать економіки ЄС, США, Китаю та Японії. Вони зайняли домінуючі позиції у світовому експорті товарів (у 2004 р. відповідно 41,8; 9,2; 6,7 і 6,4 %) і послуг (відповідно 47,9; 15,2; 2,8 і 4,5 %).

Позиції США у світовій економіці поступово слабшають, однак держава зберігає лідерство. У 2007 р. частка США у світовому ВВП становила 21,3 % (у 1970 р. - 22,52 %), банківських активах - 13,2, вартості акцій - 30,6, вартості деривативів - 50,8 %.

Відбувається процес постійної адаптації економіки США до глобалізації ринків. Держава лідирує в експорті напівпровідників, електроніки, авіакосмічної та лазерної техніки, засобів зв'язку, передових технологій, патентів, ліцензій, консультативних послуг. Частка експорту у ВНП становить 13 %, у світовому експорті товарів - 12,3 %, послуг - 15,7 %. США вивозять від 1/4 до 1/2 сільськогосподарської продукції.

Американські закордонні інвестиції зростали впродовж 90-х років щорічно на 17 %, економісти обґрунтовують наявність "другої економіки" за межами країни. Одночасно імпорт інвестицій перевищив експорт. Лише прямі іноземні інвестиції у 1996 р. становили 77 млрд дол. Внаслідок цього США перетворилися на країн у-боржника. Значні позиції у світовій економіці мають американські ТНК, що контролюють 2/3 зовнішньоторгового обігу держави, 4/5 ліцензійної торгівлі, понад половину експорту капіталів. Погіршується міжнародна роль американського долара, хоч на нього припадає 65 % світових валютних резервів.

В Європі найпотужніше регіональне інтеграційне об'єднання - Європейське економічне співтовариство, з 1 січня 1994 р. - Європейський Союз.

На третьому етапі розвитку (друга половина 1980-х років - 1990-ті роки) відбулося нове розширення ЄЕС. У 1986 р. до нього приєдналися Іспанія та Португалія, в 1995 р. - Австрія, Швеція, Фінляндія, отже, до ЄС входило 15 держав-членів. До 2008 р. Європейський Союз розширився до ЄС-27.

Інтеграційні процеси охопили: