Розділ «6.4. Становлення класичної політичної економії»

o визнання об'єктивності економічних законів, обґрунтування їх дії у вченні про "невидиму руку ринку", яку він розглядав як "систему звичайної свободи", ринковий механізм саморегулювання, коли об'єктивні закони ринкової економіки діють незалежно від волі та бажань окремих людей, спонтанно забезпечують гармонію інтересів особи та суспільства, а реалізація власних інтересів людини забезпечує суспільні блага. Принцип "невидимої руки" - це механізм стихійної координації економічної поведінки та узгодження економічних інтересів суб'єктів господарювання за умов ринкової економіки, суспільні умови та правила економічної гри;

o принцип невтручання держави в економіку (отримав назву "держава - нічний вартовий"), згідно з яким втручання держави у природний порядок гальмує процес зростання багатства та економічно ефективне розміщення ресурсів. Втручання держави у господарське життя має бути мінімальним: здійснення правосуддя (охорона життя, свободи і власності громадян), організація суспільних робіт, забезпечення зовнішньої безпеки. А. Сміт висловлювався за державне регулювання податкової системи, мінімуму заробітної плати, норми позикового процента;

o концепція економічного лібералізму, що ґрунтується на ідеях "природного порядку" та "економічної людини". А. Сміт дотримувався поглядів на "природний порядок", характерних для сучасних йому філософів-раціоналістів (К. Гельвеція та ін.), які проголошували природним фактором суспільного розвитку людський егоїзм і бажання вигоди, порівнювали його із законом всесвітнього тяжіння у неживій природі. На думку А. Сміта, природний порядок - це набір правил, що відповідає суспільній необхідності, для його забезпечення необхідне створення "системи природної свободи", якою е ринковий механізм господарювання. Основою природного порядкує право власності, вільна конкуренція, відсутність державного втручання в економіку. Природним стимулом людини до економічної діяльності є егоїзм і турбота про власну вигоду. Економічна людина є суб'єктом економічних відносин, вона не залежна, здатна самостійно ухвалювати рішення; керується у своїй діяльності особистими егоїстичними економічними інтересами і потребами, раціоналізує свою діяльність з метою максимізації вигоди, достатньо поінформована про ситуацію на ринку. Діяльність економічної людини в умовах природного порядку забезпечує багатство, добробут і розвиток окремої людини та суспільства загалом, отже, є вихідним пунктом розвитку останнього.

Економічний лібералізм - це система ідейних принципів, змістом якої є визнання саморегульованого ринкового механізму господарювання, свободи реалізації інтересів суб'єктів економічних відносин, обмеження державного втручання в економіку.

А. Сміт створив струнку логічну теорію функціонування товарного виробництва, складовими якої є вчення про поділ праці, продуктивну та непродуктивну працю, трудову вартість, походження та функції грошей, капітал, його структуру та відтворення.

Вихідним пунктом дослідження є вчення про поділ праці як найважливіший чинник економічного прогресу:

o визначено поділ праці як основну умову зростання її продуктивності. Вчений показав, як завдяки поділу праці та спеціалізації всередині майстерні, мануфактури і суспільства зростає продуктивність праці, сформулював залежність обсягу виробленого продукту від кількості осіб, зайнятих корисною працею, та продуктивності праці. А. Сміт підкреслював, що лише обсяг ринку обмежує інтенсивність розподілу праці. Джерелом поділу праці є обмін, одночасно удосконалення поділу праці розширює обмін товарів;

o набули розвитку погляди на продуктивну і непродуктивну працю, започатковані фізіократами. Продуктивною А. Сміт вважав будь-яку працю, що створює матеріальний продукт і обмінюється на капітал, а непродуктивною - працю, яка не створює вартості та обмінюється на дохід. Всю сферу нематеріального виробництва він визнавав непродуктивною.

Системоутворювальною складовою вчення А. Сміта є теорія вартості та ціни, для якої характерні подвійність методу Сміта та суперечність поглядів.

При характеристиці товару вчений чітко розмежував споживну вартість ("цінність у споживанні") і мінову вартість ("цінність в обміні"). Аналізуючи різницю між ними, виявив на прикладі води та діамантів парадокс, який пізніше отримав назву парадокс А. Сміта: корисність (споживна вартість) не може визначати мінові пропорції обміну товарів, оскільки предмети, які є дуже корисними для людини (наприклад, вода), часто мають малу ціну, тоді як товари, що не задовольняють нагальних потреб людини (наприклад, діаманти), мають дуже високу ціну.

А. Сміт зосередив увагу на дослідженні мінової вартості на основі умов еволюції суспільства. В первісному і примітивному суспільствах, коли не було купівлі-продажу, праця лежала в основі мінової вартості продукту. В умовах простого товарного виробництва вартість визначається працею, що купується, тобто кількістю чужої праці, яку товаровиробник може отримати в обмін на власну працю. Для розвиненого товарного виробництва А. Сміт сформулював третій варіант мінової вартості, відомий під назвою теорії витрат виробництва: вартість (ціна) виробництва визначається сумою доходів: заробітної плати, прибутку та ренти. Праця не є єдиним джерелом і єдиною мірою вартості, оскільки капітал і земля також приносять дохід, який приєднується до вартості, створеної працею. Праця створює дохід у формі заробітної плати найманих робітників, капітал - прибуток, і земля - ренту, які у сукупності й визначають вартість виробництва; остання, у свою чергу, є джерелом і мірою мінової вартості. А. Сміт писав, що у ціні хліба одна її частина йде на оплату ренти землевласника, друга - на заробітну плату або утримання робітників і робочої худоби, зайнятих у його виробництві, і третя є прибутком фермера. Ігнорування постійного капіталу як складової вартості продукту А. Сміт пояснював тим, що матеріальні витрати (перенесена вартість) є не що інше, як доходи, отримані на попередніх стадіях виробництва. Ціну, яка встановлюється на рівні виробництва, А. Сміт називав природною (звичайною) ціною, а ціну, за яку товар продається, - ринковою. Вона відрізняється від природної внаслідок впливу попиту та пропозиції. За умов вільної конкуренції середня ринкова ціна збігається з природною.

Розвиваючи теорію відтворення, започатковану Ф. Кене, вчений виокремлював валовий дохід і чистий дохід. Валовий дохід - це вартість загального річного продукту кожної країни чи витрати на його виробництво, чистий - це новостворена вартість, у масштабах всього суспільства - національний дохід. Водночас А. Сміт при визначенні валового національного продукту, як і при визначенні ціни будь-якого товару, ігнорував постійний капітал. Висновок, що вартість (ціна ) суспільного виробництва дорівнює сумі трьох видів доходів: заробітної плати, прибутку і ренти, в марксистській літературі отримав назву "догми Сміта". Фактично відбувався процес не розширеного, а простого відтворення, оскільки вартість валового національного доходу прирівнювалася до суми доходів, які витрачалися на предмети споживання, до вартості та ціни товару не включалася величина амортизації засобів виробництва. Відбувалося ототожнення валового національного продукту та національного доходу.

Теорія доходів охоплює такі позиції:

o Дається поділ доходів на первинні і вторинні. Первинні доходи (прибуток, ренту і заробітну плату) отримують три основні класи суспільства: капіталісти, землевласники і робітники (класовий підхід), вони створюються продуктивною працею і ведуть до збільшення національного доходу. А. Сміт вважав можливим одночасне зростання кожного з первинних доходів за збільшення суспільного багатства. Доходи решти груп населення вторинні, адже їх джерелом є перерозподілені первинні доходи.

o Заробітна плата аналізується історично. В умовах первісного стану суспільства людина отримувала продукт своєї праці повністю. В умовах товарного капіталістичного виробництва робітник ділиться своїм доходом із землевласником і працедавцем. Частину продукту, яка залишається у робітника, А. Сміт визначив як "природну ціну" праці, під якою розумів вартість необхідних засобів існування робітника і його сім'ї. У "природної ціни" є нижня і верхня межа. Нижня межа - це фізіологічно прожитковий мінімум засобів існування робітника. Зниження цієї межі призводить до зменшення народонаселення, скорочення пропозиції праці. У разі підвищення рівня заробітної плати, навпаки, кількість населення зростає і збільшується пропозиція праці, робітники більш старанні, кмітливі та діяльні, ніж за низької заробітної плати.

o Прибуток визначається як частина вартості, що залишається після вирахування ренти і заробітної плати. А. Сміт показав, що нова вартість складається із необхідної і доданої вартості, остання є результатом привласнення чужої праці капіталістом.

o Рента характеризується трояко: як надлишок вартості над заробітною платою робітника і середнім прибутком фермера-орендаря; як результат дії природних факторів; як результат монополії (власності) на сільськогосподарську продукцію. А. Сміт проаналізував причини та умови існування диференціальної земельної ренти.

У вченні про капітал А. Сміт тлумачить капітал з двох позицій: як вартість, що приносить прибуток, і як запаси засобів виробництва. Останні А. Сміт поділив на основний (постійний) капітал та оборотний капітал, визначив їх структуру. Він стверджував, що співвідношення між основним і оборотним капіталом є неоднаковим у різних галузях виробництва. Вказував на значення людського капіталу, котрий трактував як набуті та корисні здібності членів суспільства. Нагромадження капіталу розглядав як найважливіше джерело збагачення нації, його основним фактором вважав ощадливість. На його думку, витрати оборотного капіталу переважно формують чистий продукт суспільства. Гроші виокремлював лише як один з елементів капіталу.

А. Сміт був фундатором товарної теорії грошей.

Їх походження він пояснював об'єктивним стихійним процесом розвитку поділу праці та обміну. Гроші як товар не вважав єдиною формою багатства, оцінював їх як переважно технічне знаряддя для обміну і торгівлі. Розглядав дві функції грошей - міру вартості і засіб обігу, останню вважав головною. Пропонував замінити золото і срібло паперовими банкнотами під банківське забезпечення.