У структурі екологічної відповідальності виділяють кілька компонентів (М. Левківський).
Ціннісно-оріентаційний компонент визначає систему екологічних цінностей, які є складниками загальнолюдської культури і репрезентують цінність усього живого на землі, життя людини, її здатність захоплюватися красою природи, гуманне ставлення до інших людей, розуміння доцільності добротворчої та розумної перетворювальної діяльності людських спільнот тощо.
Мотиваційний компонент передбачає вияв студентами відповідних соціально значущих та особистісних мотивів (проживання в зоні жорсткого і напівжорсткого радіологічного контролю, забрудненість повітря, невідповідність питної води світовим стандартам, засміченість житлових масивів, усвідомлення планетарного забруднення загалом). Педагог повинен спрямовувати свою діяльність на формування реально діючих мотивів у вихованців.
Когнітивний компонент зорієнтований на розвиток у студентів їхньої екологічної спрямованості. Вона виявляється у відповідних інтересах, нахилах, переконаннях. Молоді люди повинні усвідомлювати себе частиною природи, у них мають розвиватися прагнення постійно спілкуватися з нею. Важливо, щоб студенти розуміли згубність впливу місцевих екосистем із забрудненим повітрям, водоймами тощо.
Особистісний компонент передбачає розуміння і вияв кожним студентом власної неповторності, унікальності, гідності, відповідальності за все живе у цьому світі.
Практичний компонент означає практичну діяльність молоді (організація пошукових студентських груп природоохоронного спрямування: пошук рідкісних рослин, птахів, тварин, записаних до "Червоної книги"; добровільна організація студентів для поліпшення мініекосистеми: очищення території навчального закладу, насадження рослин і дерев; написання індивідуальних дослідницьких робіт на екологічну тематику).
Екологічну підготовку спеціаліста слід спрямовувати на якісне засвоєння ним усього обсягу екологічних знань відповідно до специфіки програм дисциплін, формування уміння самостійно аналізувати й моделювати типові екологічні ситуації з орієнтацією на необхідність керування ними; на якісне виконання нескладних комплексних екологічних експертиз; формування здатності приймати природоохоронні рішення на перспективу, виконувати екологічну паспортизацію об'єктів. Фахівців-екологів вищого рівня і широкого профілю готують провідні університети України, де створено для цього необхідні умови.
У формуванні екологічної культури студентів важливе місце посідає курс "Екологія". Засвоєнню матеріалу цього курсу значною мірою сприяють виконання лабораторних, розрахунково-графічних, курсових, дипломних робіт, перегляди документальних фільмів і слайдів, які б демонстрували дію екологічних законів та принципів на практиці (з використанням місцевих матеріалів).
Істотний вплив на формування екологічних знань має проведення диспутів. У їх процесі зростає ймовірність створення передумов (психологічних, організаційних, пошукових) для розширення екологічного кругозору та відповідальності особистості. Цьому сприяють також науково-пошукові та науково-експериментальні дослідження студентів, які зорієнтовані на освоєння студентами сучасних методів і технологічних схем очищення стічних вод, на роботу над їх удосконаленням з метою підвищення їх економічної ефективності та зниження екологічного впливу на довкілля. Це формує здібності, нахили, таланти особистості, готовність до самореалізації.
Екологічне виховання тісно пов'язане з естетичним. Внутрішня спорідненість полягає у формуванні ціннісного ставлення до природи. Це дає підстави стверджувати, що еколого-естетичне виховання реалізується на стику педагогіки, психології, мистецтвознавства, суспільних і природничих наук. Оскільки естетичний розвиток є невід'ємною частиною екологічної освіти, то закони краси повинні стати категоричним імперативом моральної поведінки (в етиці німецького філософа І. Канта – моральне веління, яке притаманне розуму, є вічним та незмінним, взяте за основу моралі) стосовно природи. Своєрідна "синтетичність" екологічного виховання зумовлює те, що його не можна обмежувати вивченням власне екологічних дисциплін. Воно охоплює світоглядні, моральні, естетичні й інші аспекти формування особистості.
Система екологічного виховання передбачає врахування таких аспектів (Н. Волкова):
• національного та регіонального підходів до вибору навчального матеріалу екологічного спрямування;
• гуманістичної спрямованості і зростаючої ролі екологічних чинників у розв'язанні глобальних проблем людства (раціонального використання природних ресурсів, забезпечення населення екологічно чистими продуктами харчування, захисту середовища від забруднення промисловими та побутовими відходами);
• збереження духовного і фізичного здоров'я людини;
• об'єктивності у розкритті основних екологічних законів та понять, що дають підстави вважати екологію наукою, яка розвивається і спрямована на розв'язання проблем довкілля;
• зв'язку між набутими екологічними знаннями і життям, розкриття їх цінності не лише у виробництві, а й у повсякденному житті людини.
У процесі екологічного виховання необхідно домагатися, щоб для кожної молодої людини законом стали етичні правила поводження на Землі, виголошені німецьким філософом та екологом Е. Калленбахом:
• люби й шануй Землю, яка благословляє життя й управляє ним;
• вважай кожен твій день на Землі священним і святкуй зміну пір року;
• не вважай себе вищим за інші живі істоти і не поводься так, щоб вони зникали;
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Педагогіка вищої школи» автора Фіцула М.М. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Екологічне виховання студентів“ на сторінці 2. Приємного читання.
