• визначення та розроблення форм і методів контролю успішності навчання;
• оформлення навчальної програми відповідно до дидактичних нормативів.
Щодо змісту навчальної дисципліни, то С. Смирнов виокремлює такі її обов'язкові блоки:
• а) основні терміни і поняття, без яких жодне положення науки неможливо зрозуміти і свідомо засвоїти;
• б) наукові факти, без знання яких важко збагнути закони науки, сформувати переконання;
• в) основні закони, положення, принципи, що розкривають сутність явищ, які розглядає певна наукова галузь, об'єктивні зв'язки між ними;
• г) теорії, що вміщують систему наукових знань, методи пояснення й передбачення явищ галузі, що вивчається;
ґ) знання про об'єкт і предмет певної науки, методи пізнання й історію її розвитку.
Включення цих блоків у побудову змісту навчальної дисципліни сприяє ґрунтовному засвоєнню певної науки, виробленню власної позиції й ставлення до її проблем, спонукає студента до світоглядного осмислення здобутої інформації тощо.
Для кожної навчальної дисципліни, що входить до освітньо-професійної програми дисципліни та навчального плану, вищим навчальним закладом складається робоча навчальна програма дисципліни, яка є нормативним документом вищого навчального закладу. Вона містить виклад конкретного змісту навчальної дисципліни, послідовність, організаційні форми її вивчення, визначає форми та засоби поточного і підсумкового контролю. Складовими робочої програми є: тематичний план, пакет методичних матеріалів для здійснення поточного і підсумкового контролю, перелік навчально-методичної літератури, засобів наочності, технічних засобів навчання тощо.
Робочі навчальні програми нормативних і вибіркових навчальних дисциплін розробляють відповідні кафедри (предметні або циклові комісії). При їх підготовці дотримуються таких вимог: високий науковий рівень з урахуванням досягнень науково-технічного прогресу; виховний потенціал; генералізація навчального матеріалу на основі фундаментальних положень сучасної науки; групування його довкола провідних ідей і наукових теорій; розвантаження програм від надто ускладненого і другорядного матеріалу; реалізація міжпредметних зв'язків; реалізація ідеї взаємозв'язку науки, практики і виробництва тощо.
У США, наприклад, для здобуття ґрунтовних знань з навчальних предметів, необхідних для працевлаштування майбутніх спеціалістів, студентам пропонують обов'язкові навчальні програми та додаткові курси для поглибленого вивчення предмета, що відповідають їхнім індивідуальним потребам. Тому тут існує домовленість між університетами щодо направлення студентів з одного вищого навчального закладу до іншого з метою вивчення додаткових курсів, якими вони зацікавились. Це впливає на здобуття знань з навчального предмета та вироблення відповідних умінь і навичок. Позитивною ознакою міжвишівської організації навчання є її мобільність. Крім основних теоретичних дисциплін до програми навчання включені короткі спеціалізовані курси, які можна оперативно вдосконалювати відповідно до нових досягнень науки і техніки. За необхідності розробляють нові міжпредметні курси для організації підготовки спеціалістів за новими напрямами, враховуючи потреби науково-технічного прогресу.
Навчальні предмети в університетах США мають кілька рівнів складності. Рівень, який пропонують студенту, залежить від його результатів на вступних іспитах. Тому, хто має невисокі результати, рекомендують елементарний або нескладний курс. Однак для того щоб успішно завершити навчання у вищому навчальному закладі й отримати ступінь бакалавра, необхідно опанувати й складніші курси з певної спеціальності.
Зміст освіти, що визначається навчальними програмами, конкретизується в підручниках, навчальних посібниках та методичних вказівках.
Підручник – книга, яка містить основи знань з певної навчальної дисципліни, викладені на рівні сучасних досягнень науки згідно з цілями навчання, визначеними програмою і вимогами дидактики.
Підручник має забезпечити науковість матеріалу, точність, доступність його викладу, чіткість формулювань, правил, законів, ідей, правильний розподіл навчального матеріалу за розділами і параграфами. Основний матеріал повинен бути проілюстрований малюнками, схемами, діаграмами. Ілюстрації мають бути або рівнозначні тексту, доповнювати його, або бути об'єктом для запитань, завдань.
Складовими підручника є два компоненти: текстовий, який містить основний, додатковий і пояснювальний тексти, і позатекстовий, до якого належать: апарат організації засвоєння (запитання, завдання); інструктивні матеріали (пам'ятки, зразки розв'язання задач і прикладів); ілюстративний матеріал (фотографії, малюнки, плани, карти тощо); апарат орієнтування (вступ, зміст, бібліографія).
Зміст навчального матеріалу в підручнику може формуватися за генетичним (в історичній послідовності), логічним (відповідно до сучасної логічної структури конкретної науки), психологічним (з урахуванням пізнавальних можливостей студентів) принципами, пов'язаними між собою.
За основним методом викладу матеріалу розрізняють тексти: репродуктивні (високоінформативні, структуровані, зрозумілі студентам, які відповідають завданням пояснювально-ілюстративного навчання); проблемні (переважно проблемний монолог, у якому для створення проблемних ситуацій висувають суперечності, розв'язують проблему, аргументують логіку розвитку думки); програмовані (подаються частинами, а засвоєння кожного "кроку" інформації перевіряється контрольними запитаннями); комплексні (містять певний обсяг інформації, необхідний студентам для розуміння проблеми, а проблема визначається за логікою проблемного навчання).
Окрім основного тексту підручник містить додаткові тексти, які покликані розширити, поглибити знання студентів з важливих компонентів змісту навчального матеріалу (документи, історичні довідки тощо).
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Педагогіка вищої школи» автора Фіцула М.М. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Навчальний план, навчальна програма і підручник у вищій школі“ на сторінці 2. Приємного читання.
