РОЗДІЛ 4. ФУНКЦІОНУВАННЯ СУЧАСНИХ ОФШОРНИХ зон І ТЕРИТОРІЙ У РІЗНИХ СЕГМЕНТАХ СВІТОВОГО ГОСПОДАРСТВА

На спеціалізацію офшорних центрів взагалі майже не впливають господарська спеціалізація і, навпаки, визначальним фактором є рівень економічної активності в регіоні, переважаючі види зовнішньоекономічної діяльності у країнах-донорах, співвідношення попиту та пропозиції в різних видах офшорних послуг. Цілком зрозуміло, що при глобальному характері сучасного офшорного бізнесу та високому його динамізмі, спеціалізація офшорних центрів не є стійкою, а може швидко і суттєво змінюватися.

Пільгова практика оподаткування раніше ніж в інших склалася в галузі морського судноплавства. Реєстрація суден у країнах із низькими податками та значно нижчими за ціною факторами виробництва стала традиційною сферою офшорного бізнесу. Так, загальновідомо, що офшорні морські перевезення переважно управляються з Белізу, Ліберії, Панами. Проте зростаючу конкуренцію "зручним прапорам" таких країн, як Ліберія та Панама, починають нині створювати нові порти приписки морського транспорту – Гібралтар, о. Мен, Кіпр і Мальта.

Широко відомі податкові гавані, які використовують страхування і перестрахування ризиків. Основну кількість офшорних страхових операцій здійснюють на Бермудських о-вах, о- вах Гернсі, Мен.

Підсилюють популярність податкових гаваней офшорні зовнішньоторговельні фірми. Укладаючи агентські угоди з кількома значними продуцентами і кінцевими споживачами товарів у різних країнах, вони здатні концентрувати прибутки в податкових гаванях і тим самим уникати обкладання високими податками. Цьому може сприяти наявність у регіоні поряд з офшорною – вільної економічної зони зовнішньоторговельного чи торговельно-виробничого типу, де без сплати мита можуть накопичувати товари і систематично здійснювати реекспортні операції.

Останнім часом досить поширеною стала практика реєстрації значної кількості трастових угод. Відповідно до них засновники передають довіреним особам своє майно із правом його управління та використання в інтересах третіх осіб. Траста захищають активи від контролю та будь-яких санкцій з боку уряду чи інших осіб, дозволяють знизити податки на операції з майном, забезпечують надійне збереження й управління власністю на користь бенефіціарів. Серед офшорних фінансових операцій міжнародні трастові угоди знаходять дедалі більше прихильників, оскільки в багатьох державах податки на операції з майном стають дедалі вищими.

У Великій Британії та Нідерландах здавна практикують надання преференцій холдинговим компаніям. Понад 20 тис. холдингових компаній розміщені в Ліхтенштейні, близько 1 тис. – у Швейцарії.

Офшорні банки найчастіше реєструють у Бахрейні, Гонконгу, на Кайманових о-вах, Люксембурзі та Швейцарії. Проте не виключено, що існуючу картину розвитку і прив'язки офшорного бізнесу до певної території можна змінити під впливом будь- яких внутрішніх або зовнішніх чинників.

Відсутність у спеціальній літературі єдності поглядів на кількість офшорних зон пов'язана в тому числі з відсутністю єдиної термінології, на що зверталася увага в першому розділі. Так, до переліку офшорних зон іноді включають і території, де іноземним суб'єктам господарювання встановлюють спеціальні податкові пільги. Деякі дослідники виділяють чотири групи офшорних зон, використовуючи для цього ознаку географічного розміщення: європейські (14), північноамериканські (2), карибські (12), тихоокеанські (7). Інші за цією ж

ознакою здійснюють групування п'яти офшорних зон: північноєвропейські (4), престижні європейські (3), карибські (6), середземноморські (3), південносхідні (3).

Інші, маючи на меті підготувати клієнта до ефективного вибору сприятливої офшорної юрисдикції, поділяють офшорні зони на кілька груп, спираючись на принципи оподаткування та політико-економічну характеристику країн. Так, залежно від принципу оподаткування розрізняють три групи:

• із фіксованою платою за зміну оподаткування (Багами, Бермуди, Беліз, Віргінські о-ви, Теркс і Кайкос, Гернсі, Джерсі, Ірландія, Гібралтар, Гонконг, Західні Самоа, Сингапур, Ліхтенштейн, Люксембург);

• із проміжним або змішаним оподаткуванням, яке передбачає сплату податку та фіксовану плату за особливий статус (Швейцарія, Малайзія, Мальта);

• з одним невисоким податком (Кіпр, Барбадос).

За політико-економічними характеристиками (серед яких виділяють критерії політичної, економічної стабільності, характеру відносин із країнами походження капіталу та юридичної самостійності) офшорні зони відповідно групують на привабливі, непривабливі та такі, що в основному здатні забезпечити нормальні умови функціонування офшорного бізнесу (табл. 7).

Таблиця 7. Перелік основних офшорних зон світу

Як видно з наведеного переліку, офшорні зони по континентах розподілені непропорційно, що цілком обґрунтовано. У Європі їх 18, у Північній Америці – 3, Південній Америці – 15, в Азії- 7, Африці – 4, Австралії й Океанії – 6. Більшість офшорних зон є невеликими за територією, мають вигідне транспортно- географічне розташування та перебувають у безпосередній близькості від великих міжнародних фінансово-економічних центрів.

4.1. Офшорні зони в Європі

Країни і території Західної Європи, де розташовані офшорні центри, можна згрупувати як території з пільговим і помірним оподатковуванням. До першого типу належать Ірландія, Гібралтар та розташовані поблизу Великої Британії о-ви Мен, Гернсі, Джерсі, Адерней і Сарк. Основні вимоги до офшорних фірм, які не платять податків у цих центрах, полягає в тому, що, по- перше, господарську і фінансову діяльність в офшорній зоні можуть вести тільки фірми-нерезиденти і, по-друге, ці фірми можуть діяти в зоні тільки за наявності особливого статусу, який надає їм законодавство того або іншого офшорного центру.

До територій із пільговим оподатковуванням, що успішно розвиваються в останні десятиліття, належить о. Мен, англомовний острів між Англією й Ірландією із населенням у 70 тис. осіб. Згідно з конституцією він є самоврядною територією в Об'єднанім Королівстві й асоційованим членом ЄС за особливим договором, у який не входять питання податкової політики. Важливе значення має той факт, що діяльність компаній на острові регламентують законодавчі акти, прийняті понад 50 років тому (з 1931). За час їх дії вони були не тільки апробовані, але й удосконалені. Це значно спрощує діяльність офшорних компаній. Залежно від типу компанії визначають особливості оподаткування та розмір ставок або фіксованих платежів. Оголосивши себе в середині 1970-х pp. офшорним центром, о. Мен перетворився в один із найважливіших фінансових центрів Європи, на ньому розмістилися компанії, трасти, банки й інші установи, а загалом цей фінансовий сектор забезпечує приблизно 25 % національного доходу острова.