I
У перспективi – дорога.
Праворуч, лiворуч – акварелi. Далеко – лiс. Дорога до лiсу, а може, вбiк.
Дорога спокiйно вiдходить, i на нiй порожньо.
Мабуть, скоро зажовтiє листя, i в небо засумує старий дуб. Старий дуб був колись бiля нашої хати, в дитинствi.
Я дивлюсь на дорогу, i вона веде мене за далекi гони.
Покiрно йду за нею.
…Колись була береза, зiрвав листок i положив у книгу; книзi, здається, бiльш як сто лiт, пожовкли навiть рядки. А в цiй книзi лист iз берези, пожовклий. (Може, берези вже й нема… А де згадка про автора столiтньої книги з пожовклими рядками?)
…Дивлюсь на дорогу. На дорозi порожньо, i я думаю про небуття: коли дорога вiдходить, тодi щось вiдходить, кудись вiдходить.
…Потiм згадую сливи.
Саме по цiй дорозi везли колись сливи. Я був маленький i прохав у тiтки слив.
Тодi вона дала менi жменю.
Та не були то сливи. Було дитинство.
…На краєвидi купчаться хмари, збираються на вечiр.
Але то буде не потоп, а впаде звичайна роса. Тодi забуяє рослина.
А в потопi (пам’ятаєте?) були голуби.
Бiля вiкна пролетiли голуби, фиркнули i зникли за величезним будинком.
I каже голубка: – Дорога? – Каже голуб: – Дорога!
Потiм полетiли на площу Володарського i там сiли бiля ратушi.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Сині етюди » автора Хвильовий Микола на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „ДОРОГА Й ЛАСТIВКА“ на сторінці 1. Приємного читання.