Розділ «Епілог»

Роберт Ленґдон здригнувся й прокинувся. Йому щось наснилося. На халаті, що лежав на стільці поряд із ліжком, була монограма ГОТЕЛЬ «РІТЦ» ПАРИЖ. Крізь штори просочувалося тьмяне світло. «Що зараз — вечір чи ранок?» — подумав він.

Почувався Ленґдон чудово. Він проспав більшу частину останніх двох діб. Повільно сівши на ліжку, він згадав, що його розбудило… дивна думка. Кілька днів він намагався дати раду з лавиною нової інформації, а тепер йому спало на думку щось таке, на що він раніше не зважав.

Чи може таке бути?

Кілька хвилин він сидів нерухомо.

Тоді встав із ліжка і пішов до ванної, викладеної мармуром. Став під душ і з насолодою підставив плечі потужним струменям води. Але думка не давала спокою.

Неможливо.

За двадцять хвилин Ленґдон уже вийшов із готелю «Рітц» на площу Вандом. Надворі сутеніло. Проспавши кілька днів поспіль, він геть вибився з режиму… але розум його був на диво ясний. Він мав намір випити кави з молоком у холі готелю, щоб зібратися з думками, але ноги самі винесли його на вулицю, в паризьку ніч.

Ленґдон ішов на схід вулицею Пті Шамп і відчував, як його охоплює хвилювання. Звернув на вулицю Рішельє, де повітря було наповнене солодкими пахощами жасмину, що цвів у вишуканому саду Пале-Рояль.

Ленґдон звернув на південь і йшов, доки не побачив те, що шукав, — величну аркаду з блискучого чорного мармуру. Зайшовши під неї, він почав уважно оглядати ґрунт під ногами. За кілька секунд знайшов те, що мало там бути: кілька бронзових медальйонів, які утворювали ідеально пряму лінію. Кожний диск мав п’ять дюймів у діаметрі і відтиснені літери «N» та «S».

Nord. Sud.

Він повернувся обличчям на південь і подумки продовжив лінію, накреслену медальйонами. Пішов у тому напрямку; уважно дивлячись під ноги. На розі «Комеді-Франсез» на землі блиснув іще один медальйон. Це воно й є!

Ще багато років тому Ленґдон дізнався, що на вулицях Парижа є 135 таких бронзових міток. Вони вмонтовані в тротуари, покриття дворів та проїжджих частин і утворюють лінію, що перетинає місто з півночі на південь. Колись він ішов цією лінією від собору Серця Ісуса на північ через Сену і аж до старовинної Паризької обсерваторії. Там і зрозумів, що вона означає.

Первинний нульовий меридіан землі.

Перша нульова довгота світу.

Давня лінія троянди.

Ленґдон поспішно перетнув вулицю Ріволі і відчув, що ціль уже близько. До неї залишився якийсь квартал.

Під Росліном Святий Ґрааль жде вас.

Осяяння тепер наставало одне за одним. Те, як Соньєр написав слово «Roslin», щоб підкреслити його походження… лезо й чаша… могила, серед творінь майстрів.

«Чи про це Соньєр хотів зі мною поговорити? Виходить, я випадково відкрив таємницю?»