Розділ «Дорога помилка»

Уранці Ерагон із Бромом почали ладнатися в дорогу. Джоуд вийшов попрощатися з ними, а Гелена спостерігала за друзями з ґанку. Чоловіки міцно потисли одне одному руки.

— Я сумуватиму за тобою, друже, — сказав Джоуд.

— А я за тобою, — захриплим голосом озвався Бром. Потім, схиливши голову, він звернувся до Гелени: — Дякую за вашу гостинність. Це було так люб’язно з вашого боку.

Господарка зашарілася, і Ерагон подумав, що вона зараз вліпить Бромові ляпаса.

— У вас чудовий чоловік, тож подбайте про нього, — вів далі старий. — На світі залишилося мало таких відданих і хоробрих чоловіків, як він. Але навіть йому несила пережити лихі часи без підтримки людей, які його люблять. Тож раджу вам про це подумати.

Обличчя Гелени миттю перекосила гримаса обурення. Вона роздратовано зблиснула очима і з гуркотом зачинила за собою двері. Зітхнувши, Джоуд пригладив волосся. Ерагон і собі подякував за допомогу, а потім виліз на Кадока. Господар іще раз побажав їм доброї дороги, і вони з Бромом нарешті вирушили.

Крізь південну браму Тейрма прибульців випустили без зайвих слів. Минаючи вартових, Ерагон зненацька помітив під муром якийсь рух. Причаївшись і вимахуючи хвостом, там сидів Солембум. Кіт-перевертень, як завжди, невдоволено кліпнув на хлопця.

— А хто такі коти-перевертні? — спитав Ерагон, відводячи погляд від примхливої істоти.

— Чому ти питаєш? — здивувався Бром.

— Бо я чув, як у Тейрмі хтось про них згадував, — пояснив юнак. — Хіба вони існують?

— Аякже! — обурився старий. — За доби вершників їх шанували не менше, ніж драконів. Коти-перевертні часто супроводжували королів та ельфів, хоча їх ніхто не примушував цього робити. Мало хто знав про них щось достеменно. Гадаю, зараз їх уже куди менше.

— А вони вміли користуватися магією? — не вгавав юнак.

— Ніхто цього тобі не скаже, але вони робили дивовижні речі, — терпляче пояснив Бром. — Коти-перевертні завжди знали, що й де має статися, і так чи інакше брали в тих подіях участь, — Бром глибше насунув капюшон, ховаючись від пронизливого вітру.

— А що таке Хелгрінд? — знову спитав Ерагон.

— Побачиш сам, коли прибудемо до Драс-Леони, — неохоче відказав старий, закутуючись у каптур.

Коли Тейрм зник із поля зору, Ерагон подумки покликав: «Сапфіро!». Кінь під ним збентежено нашорошив вуха.

Сапфіра миттю озвалася й мерщій полетіла їм назустріч. Обидва мандрівники побачили, як вона розмитою чорною цяткою відокремилась від хмари, і незабаром її крила вже розсікали повітря зовсім поруч. Сонячні промені лягали на тонку шкіру, і перетинки крил здавалися напівпрозорими. Здійнявши куряву, дракон плавно приземлився.

— Я повернуся до обіду, — сказав Ерагон, передаючи Бромові свого коня.

Старий нервово кивнув.