Розділ «НАД НИВОЮ В НЕПОГОДУ»

Постать невижата, згноєна сльотами,

Колос, прибитий дощами болотними,

З тванню змішався, лежить, пропада;

Мітлами снопики бідні валяються,

Вітром позривані, зерня зростається…

Нивко-сирітонько наша… Біда!

Скільки ж то поту й кривавиці гнаними

Вкладено в поле невродне селянами,

Скільки зітхань, клопотань та мольби!

Гляньте – все знищено злою негодою,

Дивиться небо на землю з погордою,

Небо не чує ні скарг, ні клятьби.

Серце забутих від болю аж схлипує,

Доля нещасного нивами нипає, —

Ради-підмоги не видно й не чуть.

Думи здіймаються хвилями повені —

Що ж бідаки, хлібороби згаровані

Холодом, голодом зимнім, почнуть?!

Білий сніжок пеленою вже стелиться,