Розділ 7

Прокинувшись раніше, Денис вирішив порадувати маму сніданком. Зважаючи на свої скромні кулінарні здібності, хлопець узявся готувати звичайну яєшню та канапку. Щоб мамі було веселіше, він кетчупом намалював на смажених яйцях очі та посмішки, а з прив’ялої зелені, яку знайшов у холодильнику, виклав кумедні чубчики.

Вчора він теж довго не міг заснути. Серце йому краяли звуки ридання, що долітали з батьківської спальні. Час від часу мама на кілька хвилин замовкала. Денис розслаблявся і потроху поринав у сон. Але мамині схлипування чи стогін уже за мить виривали його із забуття.

Тоді Потап встав, ввімкнув музику, завбачливо вдягнув навушники і ліг на спину, заклавши руки під голову. Думки снували одна поперед одною, не даючи відпочинку мізкам. Він згадував усе, що стосувалося тих років, коли вони з татом були разом. І те, що згадувалося, було тільки хороше!

Приміром, як батько вчив його, п’ятилітнього пуцьвірінка, плавати. Денис перелякано плюскався, не відчуваючи під собою дна і якоїсь підтримки, але щойно його голова починала занурюватися глибше, ніж потрібно, сильні татові руки підхоплювали його і піднімали високо над водою, розхлюпуючи навколо веселкові бризки. У хлопцеві досі жило відлуння того дивного відчуття постійної захищеності та турботи…

Або ще. Батько за півгодини прилетів з роботи, викликаний дзвінком виховательки. І впевненими рухами намастив йодом садна на Денисових ліктях і колінах, отримані в чесній боротьбі уявних поліцейських з уявними ж бандитами. Він ласкаво сміявся, казав, що шрами тільки прикрашають справжнього мужчину і що до Денисового весілля все це безслідно зникне. Хлопчик, забувши про біль, весело реготав у відповідь…

А ось вони йдуть до школи «втрясати» питання про випадково розбите вікно, і батько чинить спротив Мимрі, яка хоче повісити на Потапа всі дрібні неприємності, що сталися у школі за останній час. Потім Дениса відправили у коридор, а через кілька хвилин туди ж вийшла задоволена і усміхнена Мимра…

Тато завжди заввиграшки вирішував побутові проблеми: лагодив усе, від несправного крана до несправного телевізора. З ним жилося легко і комфортно. Дедалі частіші сварки між батьками хлопцеві згадувати не хотілося. Як і мовчазні сніданки, коли тато й мама озивалися тільки до нього…

І враз в уяві постав оцей швидкий від’їзд батька, який щораз більше нагадував втечу. Потап несподівано розлютився. Вимкнув музику, зняв навушники, сів на ліжку, стиснув кулаки. Прислухався. Мама нібито заспокоїлась і вже заснула. Проте раптом знову почулося її гірке сонне схлипування. Денис встав, крадькома підійшов до дверей батьківської спальні, наслухаючи рівне дихання матері, наблизився, поправив на ній ковдру і повернувся до своєї кімнати.

— Ненавиджу!!! — промовив уголос. — Виросту — уб’ю!

Хлопець заскреготів зубами, ліг у ліжко і вкрився з головою, намагаючись заснути. Врешті втома взяла своє і він тихенько засопів.

А щойно надворі зажевріло світання, схопився, навіть не дочекавшись сигналу будильника, і побіг на кухню готувати мамі сюрприз.

Ранок вечора таки мудріший! Мама, проплакавши півночі, вийшла на кухню у майже нормальному вигляді, зачесана і навіть підфарбована. Єдине, що нагадувало про безсоння — червоні, як у кролика-альбіноса, і трохи підпухлі очі.

На кухні мама вражено завмерла. Глянула на стіл і на Потапа, який гордо усміхався, припрошуючи до сніданку, і її очі вкотре наповнилися сльозами. Денис сидів ні в тих ні в сих. Що він зробив не так?!

— Любий мій! — мама сіла поряд з ним і ніжно подивилася на сина. — Один ти у мене розрада тепер! — знову схлипнула вона, проте одразу, крізь сльози, посміхнулась і взялася їсти приготований Денисом сніданок.

Потап теж розслабився і почав розповідати їй про шкільні події останнього тижня, про вагітну Кропивенко та пересуди навколо її походеньок. А коли в особах відтворив діалог хімічки з Генкою Довгоп’ятим, який вона завершила фразою: «Йди і скажи татові, що ти випив у вчителя дві літри крові!», мама молодо засміялася, скуйовдила йому волосся і пішла збиратися на роботу. У передпокої грюкнули двері і хлопець залишився сам. Прибрав зі столу і помив після себе посуд. Потім, задоволений вдалим ранком, Денис Потапенко вдягнувся і подався до школи. Попри всі негаразди, життя не стоїть на місті, тим паче, якщо тобі тринадцять з хвостиком років.