Розділ «5.8. Основи фармакогенетики»

Недостатність N-ацетилтрансферази.

Невдовзі після впровадження в медичну практику протитуберкульозного препарату ізоніазиду (тубазиду) було виявлено, що переносимість цих ліків у хворих не однакова. Одні пацієнти переносять препарат добре, а в інших виникають тяжкі побічні реакції — головний біль, запаморочення, нудота, блювання, болі за грудиною, дратівливість, безсоння, прискорене серцебиття тощо. Причиною індивідуальної чутливості організму до ізоніазиду є неоднакова інтенсивність його засвоєння. Біотрансформація цього препарату здійснюється за участі ІУ-ацетилтрансферази — ферменту, що міститься в печінці людини. Його активність генетично обумовлена і у різних людей неоднакова. Було виявлено, що після одноразового прийому ізоніазиду в одних хворих виділяється із сечею 6—7% похідних цього препарату, а в інших — удвічі більше. У повільних інактиваторів концентрація ізоніазиду в крові завжди значно вища, ніж у швидких. Відсоткове співвідношення між повільними та швидкими інактиваторами ізоніазиду серед населення коливається у великих межах. Наприклад, повільними інактиваторами є 5% ескімосів та 45% американців, інші інактивують ізоніазид швидко. Кількість швидких інактиваторів у Західній Європі та Індії досягає 50%, а в Японії — 90—95%.

Недостатність Аґ-ацетилтрансферази успадковується за аутосомно-рецесивним типом.

Розбіжності у швидкості метаболізму ізоніазиду мало впливають на результати лікування туберкульозу, але помітно позначаються на частоті побічних реакцій препарату. У повільних інактиваторів вони виникають набагато частіше.

Під час призначення ізоніазиду хворим на туберкульоз необхідно враховувати швидкість його метаболізму. За інших однакових умов у швидких інактиваторів ізоніазид застосовують у більших дозах, ніж у повільних.

Швидкість засвоєння може бути різною не тільки для ізоніазиду, а й для інших лікарських препаратів — сульфадимезину, гідралазину, празозину.

Недостатність каталази.

Цей фермент руйнує перекиси, що утворюються в організмі, а також бере участь у метаболізмі етилового та метилового спиртів. Під дією каталази утворюється величезна кількість дрібних пухирців молекулярного кисню. На цьому основано застосування розчинів перекису водню в медичній практиці для оброблення ран, виразок тощо. За нормальної активності каталази перекиси, які утворюються в організмі, не встигають окисляти ендогенні речовини, у т. ч. гемоглобін.

Повна відсутність цього ферменту у крові та тканинах організму спричинює хворобу акаталазію, яка успадковується за аутосомно-рецесивним типом. Вона, як правило, виявляється у підлітковому віці повторними виразками ясен, які важко загоюються. У важчих випадках виникають альвеолярна гангрена, атрофія ясен, випадіння зубів. Злоякісна форма акаталазії характеризується поширенням гангрени на м'які тканини та кістки щелеп. Виражених змін в еритроцитах не відбувається, тому що у крові дефіцит каталази компенсується іншими ферментами. Люди з акаталазією мають високу чутливість до спиртних напоїв через зменшення швидкості окислювання етилового спирту.

Лікування акаталазії симптоматичне.

Крім перерахованих вище, досліджено багато інших аномальних реакцій на ліки за наявності різних спадкових хвороб. Так, наприклад, печінкова порфірія загострюється у разі прийому протисудомних препаратів, деяких снодійних (барбітуратів) та знеболювальних (амідопірину та антипірину); первинна подагра — при вживанні алкоголю, сечогінних засобів. За спадкових захворювань обміну білірубіну — синдромах Жильбера та Криглера — Наяра — протизаплідні засоби з естрогенами викликають загострення з проявами у вигляді жовтяниці.