Розділ «5. Спадкові хвороби»

Спадковим хворобам властиві певні симптоматичні особливості.

Сімейний характер спадкових захворювань.

Більшість спадкових хвороб наявна в осіб, які належать до однієї сім'ї. На відміну від інфекційних захворювань розподіл випадків спадкових патологій у поколіннях та залежно від статі підлягає закономірностям Г. Менделя.

Однак наявність захворювання тільки в одного з членів родоводу не виключає спадкового характеру цієї хвороби. Таку ситуацію може спричинити нова домінантна мутація, що відбулася в аутосомі чи статевій хромосомі одного з батьків; явище неповної пенетрантності домінантного гена; гетерозиготність обох батьків за патологічним рецесивним геном; наявність рецесивної Х-зчепленої патології.

Множинність ураження органів і систем при спадкових патологіях.

Практично усім формам спадкової патології властива множинність ураження, зумовлена плейотропною дією гена, тобто його здатністю контролювати розвиток різних ознак організму. Наприклад, у разі синдрому Марфана потерпають кісткова, серцево-судинна системи та органи зору; синдрому Лоренса — Муна — кісткова, сечостатева, ендокринна системи та органи зору; галактоземії — печінка, ЦНС, органи зору.

Механізми первинної плейотропної дії генів за деяких спадкових захворювань уже відомі. Це, як правило, хвороби обміну речовин, у т. ч. хвороби накопичення. Так, за аутосомно-рецесивного захворювання Вестфаля — Вільсона — Коновалова дефект сироваткового білка церулоплазміну не забезпечує ефективного транспортування міді, що спричинює відкладення її надлишку в різних органах і тканинах, наслідком чого стають множинні ураження.

Поліморфізм спадкових патологій.

Численність клінічних ознак та лабораторних показників будь-якого захворювання, а також різноманітність їх прояву називають поліморфізмом. Наприклад, у частини хворих на синдром Марфана діагностують випинання мітрального клапана серця, а в інших — аневризму (розслаблення та випинання стінки) аорти. Щодо органів зору може виявлятися підвивих кришталика або незначна короткозорість тощо.

Прикладом різноманітного прояву симптоматики за одного й того самого захворювання є також нейрофіброматоз І типу (наявність численних пігментних плям, шкірних та підшкірних пухлин). Відомі випадки, коли в одного хворого на нейрофіброматоз спостерігається повна клінічна картина, для якої характерні множинні пухлини, тоді як у іншого (навіть у родича) — лише пігментні плями.

Описані явища спричинені такими особливостями генів, у т. ч. і мутантних, як пенетрантність — вірогідність (частота) вияву захворювання (ознаки) у носіїв гена, і експресивність — ступінь вияву дії гена.

Якщо певна ознака визначена лише наявністю відповідного гена, то йдеться про стовідсоткову його пенетрантність . Коли за наявності гена хвороба проявляється не в усіх випадках, це свідчить про неповну пенетрантність.

Одне і те саме захворювання може неоднаково відбуватися у різних хворих, навіть у членів одного родоводу. Це свідчить про різну експресивність гена. Прикладом може бути різноманітність виявів симптоматики нейрофіброматозу. Іноді вияв гена настільки незначний, що ознаки його не можна діагностувати традиційними методами.

Клінічний поліморфізм спадкових хвороб, визначених одним геном, може проявитися різним часом початку захворювання або різною тяжкістю клінічних проявів. Наприклад, хорея Гентингтона, середній вік початку якої приблизно 40 років, може початися в дитячому віці або лише після 60 років.

Специфічні симптоми спадкових патологій.

Наявність рідкісних специфічних симптомів або їх поєднань у хворого може свідчити про спадкову або природжену природу його захворювання. Наприклад, у дитини з розщепленням піднебіння наявність симетричних заглибин або свищів на слизовій оболонці нижньої губи дає змогу підозрювати аутосомно-домінантний синдром Ван дер Вуда; наявність широкого першого пальця кистей та стоп у дитини з прогресуючою розумовою відсталістю — аутосомно-домінантний синдром Рубінштейна — Тейбі тощо.

У деяких випадках симптоми вияву генів, що не мають клінічного значення, опорні при визначенні патології. Наприклад, виявлення насічок на мочці вуха у дитини з надмірно великим язиком та розходженням прямих м'язів живота є вирішальним для визначення синдрому Беквіта — Відемана, отже, вибору відповідної терапії.

Генетична гетерогенність патологій