Повинен бути встановлений факт відсутності доступу до вантажу перевізника й інших осіб під час перевезення. Якщо природний спад вантажу не перевищує меж, установлених у § 1 статті 24, то апріорної вини перевізника в природному спаді вантажу немає, і відправник або одержувач повинні довести зворотне.
• 9. Завантаження відправником вантажу в непридатний для перевезення цього вантажу вагон або контейнер (пункт 12 § 3 статті 28). Визначення на станції відправлення стану вагону або контейнера з позиції їхньої придатності для перевезення конкретного вантажу - прерогатива відправника. Завантаження відправником вантажу в непридатний за станом пересувний склад означає порушення ним правил і розпоряджень § 4 статті 9 УМВС.
• 10. Невиконання або неналежне виконання відправником чи одержувачем митних або інших адміністративних правил (пункт 13 § 3 статті 23). Мається на увазі затримання, арешт або знищення на вимогу органів влади вантажу за невиконання відправником або одержувачем виданих розпоряджень. Якщо внаслідок цього відбудуться пошкодження, псування чи втрата вантажу, апріорної вини залізниці в цьому немає. Доводити її наявність повинні будуть відправник або одержувач.
• 11. Недостача маси штучного вантажу, який перевозять у тарі чи упаковці (пункт 1 § 4 статті 23) або без тари чи упаковки (пункт 2
§ 4 статті 23), за відсутності зовнішніх ознак доступу до вантажу. Якщо ознак доступу до штучного вантажу не було, апріорної вини залізниці немає.
12. Недостача маси та кількості місць у справному вагоні або контейнері, що прибув на станцію призначення зі справними пломбами відправника чи станції відправлення (пункт 3 § 4 статті 23). Йдеться про перевезення, коли доведеним є факт відсутності доступу до вантажу внаслідок справності замково-пломбувальних пристроїв (пломб) вагонів та контейнерів і факт належного технічного стану вагону або контейнера. Якщо перевізник не мав доступу до вантажу, то, на перший погляд, його вини у втраті частини вантажу не існує. Тягар доведення іншого покладено на відправника чи одержувача.
Стосовно часткової втрати вантажу, недостачі маси, пошкодження або псування вантажу, за фактами котрих комерційний акт складався після видачі вантажу (§ 3 статті 18), на відправника чи одержувача покладено ще один додатковий тягар доведення-доведення того, що збитки виникли в період відповідальності перевізника, з моменту прийому залізницею вантажу до перевезення до моменту його видачі на станції призначення (§ 7 статті 23).
Докази сторін не є абсолютними, а спростованими. Іншій стороні варто лише подати докази, що засвідчують зворотне.
Розмір відшкодування під час повної або часткової втрати вантажу визначають правила статті 25. Якщо залізниця повинна відшкодувати відправникові або одержувачеві збитки за повну або часткову втрату вантажу, розмір такого відшкодування нараховують за ціною, зазначеною в рахунку іноземного постачальника або виписці з цього рахунку, завіреною в порядку, встановленому в країні подання претензії (§ 1 статті 25). Зі сказаного випливає, що розмір відшкодування з вантажу визначають на підставі контрактної ціни товару, тобто ціни міжнародного договору купівлі-продажу товару, який у процесі доставки в прямому залізничному сполученні став вантажем і був повністю або частково втрачений.
Окрім відшкодування за повну або часткову втрату самого вантажу, поверненню підлягають провізні платежі, митні збори й інші витрати з перевезення втраченого вантажу чи його частини, якщо ці витрати не були введені у ціну вантажу (§ 2 статті 25). Отже, під час пред'явлення вимог відправник або одержувач повинні документально запевнити залізницю в тому, що, наприклад, провізні та митні платежі не враховані в ціні товару.
УМВС не містить поняття меж відповідальності перевізника (залізниці), хоча обмеження відповідальності перевізника становить невід'ємну частину кожних нормативних актів. Відсутність межі відповідальності означає: залізниця повинна в повному розмірі відшкодувати вартість повністю або частково втраченого вантажу відповідно до правил УМВС.
У випадку пошкодження, псування або зниження якості вантажу залізниця повинна відшкодувати відправникові або одержувачеві суму збитку, відповідну зниженню вартості вантажу (§ 1 статті 26), тобто пропорційну вартості всього вантажу. Розмір відшкодування визначають за порядком, передбаченим для випадків повної або часткової втрати вантажу. До виплати відшкодування з названих підстав застосовують усі правила стосовно відшкодування провізних платежів та інших витрат, які належать до вартості вантажу, втраченого внаслідок його псування або пошкоджень (§ 3 статті 26).
Розмір відшкодування у випадку пошкодження, псування або зниження якості вантажу не повинен перевищувати суму відшкодування за повну втрату вантажу (§ 4 статті 26). Інші збитки не відшкодовують (§ 5 статті 26), тобто залізниця не відшкодовує витрати та збитки відправників або одержувачів, що не випливають з договору перевезення.
Угода передбачає відповідальність залізниці за прострочення в доставці вантажу - це штраф, який виплачують одержувачеві (§ 1 статті 27). Термін доставки вантажу нараховують відповідно до правил статті 14. Розмір штрафу визначають на підставі двох величин: провізної плати, що належить національній залізниці й допустила прострочення, і величини прострочення: її визначають як відношення прострочення (у добі) до загального терміну доставки.
УМВС встановлює нормативну шкалу штрафів у відсотках від провізної плати і частки прострочення в доставці вантажу до загального терміну доставки. Наприклад, штраф у розмірі 6 % провізної плати сплачують у випадку прострочення не більше 0,1 загального терміну доставки. Максимальний розмір штрафу - ЗО % провізної плати за прострочення понад 0,4 загального терміну доставки.
Тут варто звернути увагу на таку обставину: штраф у вигляді певного відсотка береться лише від провізної плати національної залізниці, що допустила прострочення, а перевищення терміну доставки співвідноситься зі загальним терміном доставки. Коли вантаж з одних національних залізниць перевезений із простроченням, а з інших - з випередженням, під час визначення тривалості прострочення відбувається зарахування зазначених термінів.
Правову природу штрафу за прострочення в доставці вантажу необхідно визначити як виняткову неустойку. Угода не передбачає відшкодування залізницею одержувачеві інших, окрім згаданого штрафу, витрат і збитків. Тому можна констатувати, що виплата залізницею неустойки (штрафу) унеможливлює відшкодування іншого збитку.
Штраф за прострочення в доставці сплачують лише в тому випадку, коли не дотримано загального терміну доставки на перевезення вантажу від станції відправлення до станції призначення (§ 3 статті 27). Одержувача позбавляють штрафу, якщо він не отримав вантаж упродовж однієї доби після сполучення залізницею про прибуття вантажу і можливості передання його в розпорядження одержувача (§ 4 статті 27).
У випадку відшкодування за повну втрату вантажу штраф за прострочення в доставці не може бути накладений (§ 2 статті 27). Тому відшкодування за повну втрату вантажу - максимальне відшкодування. За часткової втрати вантажу штраф за прострочення підлягає сплаті за невтрачену частину вантажу. Якщо порушення терміну доставки поєднується з пошкодженням, псуванням або зниженням якості вантажу, штраф додають до виплат, пов'язаних із комерційною несправністю вантажу, що визнається згідно з правилами статті 26.
Всі суми відшкодування виплачують у валюті тієї країни, залізниця якої здійснює виплату (§ 1 статті 28). Якщо сума зазначена у валюті однієї країни, а виплата відбувається у валюті іншої, то ця сума повинна бути перерахована за курсом дня і місця платежу у валюту країни залізниці, котра здійснює виплату (§ 2 статті 28).
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Правове регулювання міжнародних перевезень» автора Столярський О.В. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Міжнародно-правове регулювання залізничних перевезень вантажів“ на сторінці 8. Приємного читання.
