Михайло Спартакович Пляцковський народився 1935 р. у селищі Єнакієво на Донеччині, тобто походив із того краю, який подарував українській літературі відомого лірика Володимира Сосюру. Саме Сосюра благословив молодого поета на літературну творчість, надихнув його на навчання у Московському літературному інституті. Але перед тим було обпалене війною дитинство...
Михайло Пляцковський закінчив Літературний інститут ім. Горького (1961). Ще в студентські роки почав складати пісні – і вірші, і мелодії.
Першу професійну пісню "Марш космонавтів" було написано в 1961 р. із композитором С. Заславським. У 1960– 1970-ті роки Пляцковський стає одним з провідних радянських поетів-піснярів.
Як правило, роботу з композитором поет починав, маючи вже готові вірші.
Багато пісень народжувалися у спільних поїздках. Так, у результаті поїздки з Марком Фрадкіним на Північ з'явилися "Морзянка", "Шукай мене по карті", "Відвезу тебе я в тундру"; із Володимиром Шаїнським по БАМу – "Дорога залізна", "Серце гарячим залишиться" та інші.
Чимало пісень, віршів, казок поет написав для дітей: "Пісня про усмішку", "Разом весело крокувати", "Дитинства останній дзвоник", "Веснянкувате дівчисько", "Дівчисько із квартири 45"...
Вірші поета настільки мелодійні, що самі просяться на ноти. Тому так багато композиторів звернули на них увагу: С. Туликов, М. Богословський, М. Фрадкін, Б. Колмановський, А. Бабаджанян, Д. Тухманов, В. Шаїнський та інші.
Михайло Пляцковський – автор кількох поетичних збірників, музичних комедій.
У 1986 р. поет став лауреатом премії Ленінського комсомолу.
Помер Михайло Спартакович 26 січня 1991 року.
ОЛЕКСАНДР ПУШКІН (1799-1837)
Олександр Пушкін народився 26 травня (6 червня за новим стилем) у Москві, у Німецькій слободі. Батько, Сергій Львович, належав до стародавнього дворянського роду; мати, Надія Осипівна, уроджена Ганнібал, була внучкою Абрама Петровича Ганнібала – "арапа Петра Великого".
Вихований французькими гувернерами, з домашнього навчання він виніс лише прекрасне знання французької і любов до читання. Ще в дитинстві Пушкін ознайомився з російською поезією від Ломоносова до Жуковського, з комедіями Мольєра і Бомарше, творами Вольтера й інших просвітителів XVIII століття. Любов до рідної мови йому прищепили бабуся, Марія Олексіївна Ганнібал, яка чудово розмовляла та писала російською (явище, рідкісне в дворянських родинах того часу), і нянька Арина Родіонівна. Ранньому розвиткові літературних схильностей Пушкіна сприяли літературні вечори в домі Пушкіних, де збиралися відомі письменники.
У 1811 році Пушкін вступив до щойно відкритого Царськосельського ліцею – привілейованого навчального закладу, призначеного для підготовки за спеціальною програмою вищих державних чиновників з дітей дворянського стану. Тут Пушкін уперше відчув себе Поетом: талант його був визнаний товаришами по ліцею, серед яких були Дельвіг, Кюхельбекер, Пущин; наставниками ліцею, а також такими корифеями російської літератури, як Державін, Жуковський, Батюшков, Карамзін.
Після закінчення ліцею в червні 1817 у чині колезького секретаря був призначений на службу в Колегію іноземних справ, де не служив і дня, цілком віддавшись творчості. До цього періоду належать вірші "Вольиість" (1817), "До Чаадаева", "На Аракчеева" (1817-1820), які, хоч і не публікувалися, були настільки відомими, що, за свідченням І. Якушкіна, "у той час не було скільки-небудь грамотного прапорщика, який не знав їх: напам'ять". Ще до закінчення ліцею, у 1817, почав писати поему "Руслан і Людмила", яку закінчив у березні 1820.
У травні Пушкіна було заслано на південь Росії за його "обурливі вірші". Він їде в Катеринослав, де знайомиться з родиною Раєвських, потім разом із ними – на Кавказ, звідти – у Крим і у вересні – у Кишинів, де живе в будинку генерала Інзова, намісника Бессарабського краю. У Кишиневі Пушкін знайомиться і спілкується з майбутніми декабристами, багато працює. За три роки заслання було написано "Кавказький бранець" (1821), "Бахчисарайський фонтан" (1823), а також "В'язень", "Пісня про віщого Олега" (1822) – зразки романтичної і громадянської лірики – і багато інших віршів; розпочато роман у віршах "Євгеній Онегін".
У липні 1823 Пушкіна переводять під начало графа Воронцова, і він переїжджає в Одесу. Складні відносини з графом призвели до того, що він на прохання Воронцова був висланий з Одеси, звільнений з державної служби і висланий у маєток матері в с. Михайлівському, "під нагляд місцевого начальства". Там поет вів усамітнений спосіб життя, одноманітність якого скрашувало лише спілкування із сусідами – родиною Осипових-Вульф – і нянькою, що розповідала йому казки вечорами. У Михайлівському засланні Пушкін формується як художиик-реаліст: продовжує писати "Євгенія Онєгіна", почав "Бориса Годунова", написав епіграми "На Воронцова", "На Олександра І" тощо.
17 грудня 1825 довідується про повстання декабристів і арешт багатьох своїх друзів. Із глибоким хвилюванням чекає звісток зі столиці, у листах просить друзів "не відповідати і не ручатися" за нього, залишаючи за собою волю дій і переконань. Дні напруженого чекання закінчуються у вересні 1826 року, коли Пушкін одержує з фельд'єгерем наказ Миколи І негайно прибути до нього в Москву (імператор був коронований у Кремлі).
Імператор сподівався залучити Пушкіна на свій бік, зробити його придворним поетом. Як про велику милість він оголосив Пушкіну, що сам буде його цензором. Цензорство царя обернулося поліцейським наглядом: "Борис Годунов" був кілька років під забороною; поетові було заборонено не тільки видавати, а й читати будь-де свої твори, не переглянуті царем. Важкі роздуми поета відбиті у віршах цього періоду.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Українські та зарубіжні письменники» автора Більчук М. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „МИХАЙЛО ПЛЯЦКОВСЬКИЙ (1935-1991)“ на сторінці 1. Приємного читання.
