Народився Борис Микитович 1931 року в селі Лози Збаразького району.
Навчався на філологічному факультеті Кременецького педагогічного інституту. Згодом його було вигнано звідти за складання пародій на керівництво вузу. Продовживши навчання в Полтавському педінституті, Харчук вступає на Вищі московські літературні курси. Деякий час працює на журналістській ниві.
За три десятиліття письменницької праці на полицю стала бібліотека томів з його іменем: романів "Волинь" (у чотирьох томах, 1959-1965), "Майдан" (1970), "Хліб насущний" (1976), "Кревняки" (1984), повістей і оповідань "Йосип з гроша здачі" (1957), "З роздоріжжя" (1958), "Станція "Настуся" (1965), "Закам'янілий вогонь" (1966), "Зазимки і весни" (1967), "Неслава" (1968), "Горохове чудо" (1969), "Помста" (1970), "Материнська любов" (1972), "Школа" (1979), "Невловиме літо" (1981), "Облава" (1981), "Подорож до зубра" (1986).
А ще твори, які не могли з'явитися за життя автора і лише тепер приходять до нас: роман "Межі і безмежжя" (написаний 1966р.), повісті "Українські ночі" (1985) та "Мертвий час" (1987), начерки роману "Плач ненародженої душі" (1980-ті роки), оповідання й новели.
Твори Бориса Харчука перекладені багатьма мовами світу, у тому числі російською, білоруською, вірменською, таджицькою, англійською, іспанською та німецькою.
Помер Борис Микитович Харчук 16 січня 1988 року у Ризі. Похований у Києві.
• 13 грудня 1893 р. в селі Тростяниці (тепер Сумщина) в сім'ї вчителів народився Микола Григорович Фітільов. Навчався він у початковій школі, гімназії, з 6-го класу якої був виключений за участь у революційній організації.
• 1916 р. воював на фронтах Першої світової війни, був членом дивізійної ради солдатських депутатів. 1919 р. у Харкові вийшло друком три збірки поезій, 1921 р. до літератури, української культури і державотворчих змагань увійшов як Микола Хвильовий.
• 1923 року вийшла збірка прозових творів "Сині етюди", 1924 р. – збірка оповідань "Осінь", повість "Санаторна зона". Ці публікації та громадянська активність зробили Хвильового центральною постаттю в літературному процесі 1920-х років.
МИКОЛА ХВИЛЬОВИЙ (Микола Григорович Фітільов) (1893-1933)
Микола Хвильовий у перші пореволюційні роки був одним із найпопулярніших письменників. Його вірші й новели вміщували у шкільні підручники та хрестоматії, його пісні співав народ...
І раптом все це, як і його твори, було зачинено за сімома замками, його ім'я викреслювали із національних енциклопедій. Оцінка його постаті була однозначною, добре відредагованою, її дав Сталін. Слова вождя воістину стали дороговказом для "синів"-літературознавців, які задурманювали голови читачам. Безглуздість звинувачень була очевидною, але хто тоді осмілювалися б їх спростувати?
• 20 листопада 1925 р. разом з однодумцями створює літературну організацію ВАПЛІТЕ (Вільна академія пролетарської літератури); літературна дискусія 1925-1927 рр., яка від питання про якість літературних творів, порушеного Хвильовим, швидко перейшла на ідеологічні засади і принципи розвитку української культури: "Ми визнаємо українське відродження за необхідний і неминучий етап" (Микола Хвильовий). 14 січня 1928 р. ВАПЛІТЕ змушена "самоліквідуватись".
• 1927 р. написано роман "Вальдшнепи", III частину якого було знищено урядовими органами.
• 1933 року Микола хвильовий здійснив поїздку по селах, де на власні очі бачив голодомор як найбільш переконливий "аргумент" сталінського виховання українців.
У травні 1933 р. було заарештовано Михайла Ялового, друга й однодумця, колишнього президента письменницької організації ВАПЛІТЕ.
"Наділений чутливою інтуїцією, письменник гарячково шукає виходу із катастрофічної ситуації, породженої, наростаючою хвилею репресій, вимиранням мільйонів українських селян, поширенням недовіри і підозри в суспільстві. Шукає і не знаходить. Бо не бачить виходу з цієї ідеологічної пастки, в яку він, комуніст, потрапив, натхненно довірившись гуманістичним ідеалам Революції", – писав про Хвильового Микола Жулинський.
Кілька разів Микола Хвильовий пробував зняти з себе жорстокі та безпідставні звинувачення. Адже його не чули і не хотіли чути. ІЗ травня 1933 р., зібравши друзів, Микола Хвильовий застрелився. Так закінчила свої рахунки з життям людина, яка тричі була під розстрілом.
І. Біленький зазначив у журналі "Червоний шлях": "Микола Хвильовий – основоположник української радянської літератури і української прози".
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Українські та зарубіжні письменники» автора Більчук М. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „БОРИС ХАРЧУК (1931-1988)“ на сторінці 1. Приємного читання.
