У травні 1828 Пушкін безуспішно просить дозволу поїхати на Кавказ або за кордон. У той же самий час сватається до першої красуні вищого світу Наталії Гончарової і, не одержавши відповіді, самовільно їде на Кавказ. Враження від цієї поїздки передані в його нарисах "Подорож в Арзрум", у віршах "Кавказ", "Обвал", "На пагорбах Грузії...".
Приїхавши звідти до Петербурга, поет одержує від шефа жандармів Бенкендорфа лист із різкою реакцією імператора на поїздку без дозволу, що розкрив з усією ясністю вороже ставлення Миколи І до Пушкіна.
У квітні 1830 Пушкін знову запропонував Н. Гончаровій руку й серце. Красуня нарешті погодилася, й у вересні поет виїхав у свій маєток Болдіно, щоб улаштувати справи і підготуватися до весілля. Епідемія холери змусила його затриматися тут на кілька місяців. Цей період творчості поета відомий як "Болдінська осінь". Відчуваючи великий творчий підйом, Пушкін пише своєму другові та видавцеві П. Плетньову: "Вже я тобі наготую всячини, і прози, і віршів", – і дотримує свого слова: у Болдіно написані такі твори, як "Повісті Бєлкина", "Маленькі трагедії", "Будиночок у Коломиї", "Казка про попа і робітника його Балду", вірші "Елегія", "Біси" тощо, завершено "Євгенія Онєгіна".
18 лютого 1831 у Москві Пушкін обвінчався з Н. Гончаровою. Улітку 1831 знову вступив на державну службу в Іноземну колегію з правом доступу в державний архів. Пише "Історію Пугачова" (1833), історичне дослідження "Історія Петра".
Останні роки життя Пушкіна пройшли у важкій обстановці відносин із царем, що дедалі загострювалися, і ворожнечі до поета з боку впливових кіл придворної і чиновницької аристократії. Щоб не втратити доступу в архів, Пушкін був змушений змиритися з призначенням його камер-юнкером двору, образливим для поета, тому що це придворне звання зазвичай давали молодим людям. За поетом стежили, переглядали його листи, дедалі погіршувалися матеріальні справи родини (у Пушкіна було четверо дітей – Марія, Наталія, Олександр і Григорій), зростали борги.
Але, хоча в таких тяжких умовах творча робота не могла бути інтенсивною, саме в останні роки написані "Пікова дама" (1833), "Єгипетські ночі", "Капітанська дочка" (1836), поема "Мідний вершник", казки.
Наприкінці 1835 року Пушкін одержав дозвіл на видання свого журналу, названого ним "Современник". Він сподівався, що журнал сприятиме розвиткові російської словесності, і робив усе для досягнення цієї мети - художній рівень журналу був надзвичайно високий: такого зібрання блискучих талантів (В. Жуковський, І. Баратинський, П. В яземський, Д. Давидов, М. Гоголь, Ф. Тютчев, О. Кольцов) російська періодика ще не знала.
До кінця 1836 року конфлікт між "вільнодумцем камер-юнкером Пушкіним" та ворожими йому вищим світом і бюрократичною знаттю вилився в анонімні листи, образливі для честі дружини поета і його самого. У результаті відбулося відкрите зіткнення Пушкіна із французьким емігрантом Дантесом, і вранці 27 січня (8 лютого – за новим стилем) у передмісті Петербурга, на Чорній річці, відбулася дуель. Пушкін був смертельно поранений і через дві доби помер.
Загибель поета стала національною трагедією: "Сонце російської Поезії закотилося", – так сказав у некролозі відомий російський письменник В. Ф. Одоєвський.
Похований Олександр Сергійович Пушкін на цвинтарі Святогорського монастиря, неподалік від села Михайлівське.
МАРК ТВЕН (Семюел Ленгорн Клеменс) (1835-1910)
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Українські та зарубіжні письменники» автора Більчук М. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „МИХАЙЛО ПЛЯЦКОВСЬКИЙ (1935-1991)“ на сторінці 2. Приємного читання.
