Розділ шостий Поява Уйми

Потроху темніло. Небо остаточно вилиняло, з бежевого ставши блакитним, а потім і синім.

— А чому Оберон сам туди не піде?

Гарольд ляснув по коліну рипучим сувоєм:

— Та тому що… Розумієш, тут тільки з вигляду все спокійно й добре. А насправді в Королівства повно ворогів. Варто їм довідатися, що короля немає на місці — тут таке почнеться…

— А якщо він умре? Не почнеться?

Гарольд винувато схилив голову.

— Ну що ти мовчиш?

— Якщо він умре, — сказав Гарольд глухо, — король усе одно буде на місці. Я.

— Ось як? — запитала я противним голосом ябеди. — Ти що, рівня Оберону?

— Ні, — Гарольд дивився за ріку. — Але коли… якщо… він умре, я отримаю в спадок частину його сили.

— Тоді про що ми взагалі переживаємо? — запитала я після довгої паузи.

Гарольд пильно подивився на мене. Мені стало соромно.

— Пробач.

Він мовчав.

— Ну пробач, будь ласка. А ти сам не можеш туди…

— Ну нащо повторювати? — у голосі Гарольда було тепер роздратування. — Я піду, а там нехай кочівники дітвору ріжуть?

— Ти на мене сподівався, — сказала я сумно. — Ти мене привів, щоб я вирушила за Відьмину Печатку.

— Я тебе привів, щоб ти вмовила Оберона, — заперечив Гарольд не дуже впевнено.

— Нащо його умовляти, якщо ти сам кажеш — він не може йти?

Над рікою загорілася перша тьмяна зірочка.