Розділ шостий Поява Уйми

— Він не сидить. Він добровільно вирішив розділити долю своїх одноплемінників, а серед них є такі, які ковтають людей цілими.

Я поперхнулася.

— А він, отже, не ковтає?

— Він узагалі людей не їсть! Давно!

— Звідки ти знаєш?

— Відтіля! Я королівський маг чи хто?

— Не знаю, — сказала я, стримуючи злість. — Не знаю, чому, вирушаючи у небезпечне місце, мені головну небезпеку треба брати із собою.

— Він не небезпечний! Або ти йдеш із ним, або взагалі нікуди не йдеш.

— І нехай усе залишається, як є?

Бліде лице Гарольда вкрилося червоними плямами. Він випрямився, мало не стукнувшись головою об низьку стелю, і відразу став суворим і чужим:

— Ти ображаєш мене недовірою, магу дороги?

— Чому недовірою, — промурмотіла я примирливо. — Чому ображаю… Я не хочу з ним іти, Гарольде, він мені не подобається.

Він якийсь час постояв, як статуя на постаменті, а потім зітхнув і посмутнів:

— Півночі позаду. Щоб відкрити Відьмину Печатку, потрібно години чотири, не менше. На світанку я виступаю на кочівників, і нікуди від цього не дінешся. Ми довго ще будемо сперечатися?