Розділ другий Знову в Королівстві

— Заходь, — Оберон поманив його пальцем.

— Я шукав вашу величність у залі для нарад…

— Будь ласка, вчися приховувати свої почуття, бо в тебе все на обличчі написано. Не дуже пристойно для людини, яка претендує на владу.

— Я ні на що не претендую, — Гарольд насупився ще дужче. — Я хотів повідомити вашу величність, що привів молодшого мага дороги.

— Я помітив, — Оберон посміхнувся.

Я дивилася в кухоль із залишками морсу. Мені не хотілося, щоб старший маг побачив мене заплаканою.

— Гарольде, знаєш що? — Оберон раптом засяяв, наче в голову йому щойно стукнула чудова ідея. — Чому б тобі не провідати дружину й сина? Просто зараз, га?

Я переконалася в правдивості слів короля: у Гарольда дійсно на обличчі відбивалися усі думки. Він розцвів, але відразу засоромився своєї радості. Заново звів брови, але губи все одно розповзалися в усмішці. Доросла ж людина, подумала я докірливо; втім, зараз він здавався таким, як раніше. Моїм старшим братом.

Я не втрималась і теж усміхнулася.

— Я хотів… — почав Гарольд.

— Я знаю, що ти хотів, — м’яко перебив його Оберон. — Ми з Ліною вже давно один одного знаємо. Ми знайдемо спільну мову, навіть якщо ти в цей час гратимешся зі своєю дитиною. Правда, магу дороги?

Я кивнула, не підводячи очей.