TextBook Оберон на секунду опустив очі:
— Я б не хотів, щоб по Королівству бігали некроманти, але зараз не до нього. Головне ось що: я говорив із принцами. Для саламандри приготували кімнату з великим комином, його страшенно замучив холод. Тому, який сидів у темниці, я допоміг, тепер він став сильнішим й зможе бачити вдень. Цей, котрого називають деспотом… Боюся, його не можна випускати з темниці. Ні зараз, ні згодом.
— Він страшна людина, — я здригнулася.
— Проте він принц, і одній з наших красунь доведеться вийти за нього — у повній відповідності до власного бажання, — холодно додав король.
— Зате саламандра й колишній бранець — дуже хороші, — несміливо зазначила я. — Особливо саламандра. Він…
Я запнулася, зустрівши уважний погляд Оберона.
-Пробачте, ваша величносте, — сказала я, мимоволі втягнувши голову в плечі. — Я порушила вашу заборону, я самовільно пішла за Печатку…
— Про це ми поговоримо пізніше. Отже, доля чотирьох принцес вирішена — або буде вирішена найближчими днями. Саламандра ожениться на Алісії, це зрозуміло, а от інші…
— Пробачте, ваша величносте, доля трьох принцес, — я мало не заплакала. — Трьох. Ми шукали, але…
— Чотирьох принцес, Ліно, — м’яко сказав Оберон. — Річ у тім, що Охра Кісткогриз, який у нерівному бою здолав і підкорив два ворожих племені, заснував королівство. Незалежне острівне королівство. І став його першим королем.
Запала тиша. Я нічого не розуміла. До чого тут Кісткогриз? Що за острівне королівство? Чому Оберон так на мене дивиться?
Король перевів погляд на Уйму. Людожер сидів, випнувши вперед нижню губу, скам’янівши, не зводячи з Оберона круглих жовтих очей. Я подивилася на Гарольда, наче шукаючи підказки. Той посміхнувся:
— Ось бачиш, як вдало…
— Мені Філумену, — гаркнув Уйма. — Це моя умова, а на будь-якій іншій я не оженюся.
Оберон посміхнувся:
— Вирішено. Тобі дістанеться Філумена. Саламандрі Алісія. Залишаються Розіна, Ортензія й Стелла, нехай брати-вороги самі обирають.
— Тільки не віддавайте Стеллу деспотові, — швидко сказала я. І додала, ніби спохопившись: — Уймо! Ти тепер принц! Вітаю… ваша високосте!
І зніяковіла, бо пролунало все це досить по-дурному.
Людожер ощирив два ряди білих зубів. Поплескав мене по плечу:
— Прошу пробачити мене на слові, пані і панове… Жритраву, інакше не скажеш. Жритраву!
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Королівська обіцянка» автора Дяченко М.Ю. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Розділ двадцять восьмий А ми повернулися!“ на сторінці 4. Приємного читання.