Розділ двадцять восьмий А ми повернулися!

Тут, у Королівстві, й повітря було іншим. І тиша — не лиховісна, а умиротворена. І я була б абсолютно щасливою, навіть під страхом королівського гніву, що чекав мене попереду. Ех, як добре було б, якби ми з Уймою примудрилися висмикнути з-за Відьминої Печатки не трьох принців, а п’ятьох!

Утім, я вже знала, що скажу королю. Тільки б він нарешті прийшов. Оберон так і сказав: зачекай у мене, я незабаром прийду. А тут уже світанок…

Скрипнули двері. Я підскочила. Увійшов Гарольд. Я хотіла зіскочити з підвіконня, але Гарольд не дав: мовчки підійшов і обійняв мене. І я обвила руками його незвично широкі плечі, й так ми завмерли хвилини на дві.

— Тільки трьох, Гарольде.

Він мовчав.

— Ти переміг кочівників?

Він кивнув, як і раніше, не зронивши ні слова.

— Гарольде, я знаю, що робити. Ми швиденько зіграємо три весілля, і я повернуся за Печатку. Якщо тільки Уйма… Уймо!

Людожер увійшов, безшумно ступаючи м’якими шкіряними чоботями. На ньому була чиста широка сорочка, така довга, що з-під неї ледве виднілися пришиті до халяв колоші. З розстебнутого коміра визирала здоровенна шия, наче намистом, оповита синцями — відбитками пальців принца-деспота.

Я вивільнилася з рук Гарольда:

— Як ти, Уймо?

— Та що зі мною станеться? — він посміхнувся на всю широку зубату пащу. Підійшов, покосував на мій посох, який я притулила до підлокітника крісла. Потім раптом наліг на мене, обхопив ведмежою хваткою, і я мало не запищала, наче гумова іграшка.

— Гарольде, це дівчисько мене витягло. Мене. Витягло.

— А скільки разів ти мене витягав? — промурмотіла я.

Гарольд обійняв однією рукою кругле плече людожера, а другою — мене:

— Я на хвилиночку… Тільки на одну хвилинку… повірив, що ви не повернетеся.

— А ми повернулися! — я захлинулася нервовим сміхом. — Гарольде, Гарольде, що тобі зробив Оберон? За те, що ти нас… За це?

— Його величність, — виправив він механічно. — Його величність нічого мені не зробив, бо я негайно мусив виступати проти кочівників. Ми відбили їх напад і звільнили заручників, але на другий день почалася заварушка в людожерів.

— Що?! — Уйма випрямився.

— Так. Угроби уклали союз із Шакалами й об’єднаними силами виступили на Охру Кісткогриза…