Розділ дев’ятнадцятий Країна вулканів

— Якої? — я напружилася.

Принц довго дивився на мене.

— Якого кольору в неї волосся?

Уйма за моїм плечем переступив з ноги на ногу.

— Чорне, — сказала я, пригадавши Філумену. В очах принца щось змінилося, здається, там промайнуло розчарування. — Світле, — продовжувала я без паузи, згадавши Ортензію. — Русяве, — це Розіна. — Руде…

Я запнулася. Принц випрямився на троні:

— Руде?

— Вона що, змінює колір волосся відповідно до сезону? — поцікавився король, не приховуючи глузування.

— Руде, — принц, здається, ніяк не міг заспокоїтись.

— Вогненно-руде, — виголосила я, намагаючись пригадати про Алісію хоч щось хороше. Приголомшливе зелене плаття… Довга рукавичка… Намисто… Гарна дівка, що й казати, тільки бліда від затворницького життя, і ластовиння зовсім не видно. — Її звуть Алісія.

— Алісія, — повторив принц, наче пробуючи ім’я на смак.

— Ви не все нам розповіли, — різко зазначив король.

— Зате все сказане — правда, — парирувала я. — Принцесу звуть Алісія. Вона прекрасна, розумна й добра. Вона чекає на принца-саламандру.

— Батьку, — як і раніше, неголосно сказав принц, — мені треба з вами поговорити.