У нього були очі, як тарілки, чорні й на все лице. Крім цих очей, я нічого навколо не бачила.
— Чого треба? — запитало сварливо чудовисько. — Кого тут принесло?
Уйма подивився на мене. Я опустила посох (виявляється, за хвилину до того, я, сама не усвідомлюючи, приготувалася рознести вщент чудовисько), зібралася з духом і відкрила рота, щоб відразу закашлятися.
— Ну? — гаркнуло чудовисько зовсім уже по-хамськи. — Чого припхалися?
Я уявила, як учинив би на моєму місці Оберон. Щоправда, на Оберона ніхто б так не репетував. Не посмітив би.
— Вітаємо, добрий е-е-е… мешканцю. Ми посли короля Оберона з-за Печатки. З важливою справою до принца-саламандри, — я намагалася говорити чемно, але якомога байдужіше.
— З-за Печатки? — істота помовчала. Навколо нас повільно осідав чорний пил.
— Ми прилетіли на вогненній кулі, — поважно сказав Уйма.
— Ну, заходьте, — ще трохи подумавши, мовило чудовисько. І зникло внизу, в ущелині.
* * *Укотре Уйма здивував мене вмінням проникати у вузькі щілини.
Під землею були сходи, повністю затягнуті парою. Я ніколи не була в парній, але там не може бути гарячіше. Напевно, так почувається круте яйце; Уйма почервонів. Не замислюючись, стяг із себе куртку й сорочку, і знову ощасливив мене спогляданням його волохатих грудей і засмаглого округлого живота.
А я наважилася тільки на те, щоб ширше розстебнути комір. Найбільше в світі мені хотілося вискочити назовні, але наш страшненький провідник уже квапив нас і окликав звідкись із глибини. Уйма рішуче рушив униз оповитими парою сходами, і мені нічого не залишалося, як затримати подих, прищулитися й, задихаючись, посунути за ним.
На нижньому майданчику наш провідник завернув у коридор, потім ще раз завернув і ще раз. Ми опинилися в підземному залі. Тут було би майже темно, якби не червоне підсвічування звідкись знизу. Я розгледіла овальний і неглибокий, приблизно по коліно, басейн — прозорий, викладений кольоровими камінчиками по бортах і по дну. Щось метнулося в мене над головою і я підняла посох. Здоровенна ящірка (чи маленький крокодил?) пробігла по темній стелі, викрешуючи іскри. Вона вся — від морди до хвоста — світилася гарячим червоним світлом. Стриб — бульк — піднялася пара з басейну — дивна істота почорніла, стала мокрою, глянсовою, вискочила з води й зникла в темряві.
— Так отож… — наш провідник зняв окуляри. Виявилося, його круглі очі, які так мене налякали, були лише двома опуклими скельцями. А те, що ховалося під ними, цілком могло зійти за людське обличчя — літнє, не дуже симпатичне, але цілком звичайне. У нас у школі сторож точнісінько такий же.
— Так отож. Королю піду доповісти, то що доповідати?
— Ліна Лапіна, маг із-за Печатки. Уйма, син Охри-Кісткогриза, лю… мій охоронець.
Гуп — бульк — пшшш!
Я стрепенулася. Ще одна червона ящірка впала в басейн, як розпечений шматок заліза, спливла парою, згасла й зникла.
— Так і доповімо, — строго сказав наш провідник. — Тільки, цеє… магію в нас тутечки в хід не пускати! Ми народ сумирний. Якщо щось нам не до вподоби — закатаємо в лаву й утопимо в сірці. Чужого нам не треба.
Так, бурмочучи, він розтанув у червонуватій напівтемряві. Ми з Уймою переглянулися.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Королівська обіцянка» автора Дяченко М.Ю. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Розділ дев’ятнадцятий Країна вулканів“ на сторінці 4. Приємного читання.