Розділ дванадцятий Подорож із некромантом

— Захоплювати чужі замки, міста, рудники та рабів, — в очах Максиміліана промайнула зловтіха. — Битися і перемагати! Ось що він любить!

— А ще?

Максиміліан мовчав. Одне зернятко вимагало відповіді тільки на одне питання, і хлопчисько уважно стежив за тим, щоб не бовкнути зайвого.

Уйма незворушно всунув Максиміліану до рота наступне зернятко.

— Як зробити так, щоб принц-деспот нас вислухав?

— Продемонструйте йому силу, — Максиміліан поморщився. — Він поважає тільки силу.

Уйма підкинув на долоні нову сіру горошинку.

— Дайте пожерти, — раптом обурився Максиміліан. — У мене живіт здуває!

— Немає жратви, — безпристрасно відгукнувся Уйма. — Не заробили ще.

Хлопчисько стиснув губи. Уйма знову затис йому носа; я відвернулася. Щось мені підказувало, що Оберон не став би допитувати зв’язаного бранця за допомогою зерняток правди. Але ж він великий чарівник і великий король…

І життя Оберона в моїх руках. Та ще в Уйминих волохатих лапищах; я зітхнула.

— Як потрапити до замку принца, щоб нас не помітили? — вкрадливо запитав Уйма.

— Через Соляну Безодню, — застогнав хлопчисько. — Агов, дайте мені хоча б чимось цю гидоту загризти!

Я поклала йому до рота зацукроване яблуко. Максиміліан зажмурився від задоволення. Я дала йому ще одне.

На п’ятому яблуці я втратила пильність, і він клацнув мене зубами за палець. До крові.

Від несподіванки я скрикнула.

Максиміліан посміхався, задоволений. На його щоках заграли ямочки.

Кінець дня ми зустріли осторонь від дороги, у чахленькому гаєчку на вершині пагорба, звідки чудово проглядалися й дорога, і замок принца-деспота.

Замок цей не був зведений людьми. Це стало зрозуміло з першого ж погляду. А найімовірніше, це взагалі був не замок, а щось інше.

Ні стін, ні веж, ні віконець, ні бійниць. Ні прапорів, ні балконів, ні розвідного мосту. Суцільна сіра брила зморшкуватого каменю, а на місці воріт — дві колони, масивні й товсті, як ноги розгодованого слона. Між колонами — чорна діра, підсвічена червоними сполохами. До воріт вела дорога; обабіч неї, між шибеницями, тіснилися кособокі халупи й будочки. Чи то село, чи то базар.