Розділ 5

— А що вона, по-твоєму, дурна, чи як? Ловити своє щастя треба зразу, і то обома руками! — відповіла Рульова, яка вочевидь заздрила подрузі. Ну чого тій цицькатій мавпі пощастило, а їй, такій розумній і симпатичній, не щастить хоч плач! Все якісь виродки трапляються, котрі навіть цілуватись як слід не вміють!

Діана Мельник вражено похитала головою. Не дивлячись на її вигляд і поведінку, глибоко у серці дівчина вірила у кохання з першого погляду і в існування десь у світі видозміненого на сучасний лад принца, який приїде до неї на білому «Мерседесі». Тому жіноче щастя зі студентом-безхатьком було, на її думку, досить примарним.

— А вони вже того? — недвозначно повела очима Фіона, не наважуючись висловити свою думку вголос. — Ну, ти розумієш…

— Аякже! — не моргнувши сказала Інка і скривилася. — Тю… По-моєму, Кропива з общаги вже не вилазить! Мені набридло її мамі весь час брехати, ніби вона в мене ночує!

— Оце так! — пробурмотіла Діана. — А що він каже на те, що їй ще й чотирнадцяти немає?

— Так нічого і не каже! По-перше, їй вже майже п’ятнадцять — вона на рік пізніше в школу пішла. А по-друге, вона ж не гепнута, щоб таке йому розповідати! Наша Кропива добре вміє локшину на вуха вішати. Той студик думає, що вона працює у нічному клубі танцівницею, зараз у відпустці, тому поки що може приділяти йому масу часу! По ній фіг скажеш, що їй не двадцять, а паспорта він у неї не вимагав! — уїдливо закінчила розповідь Рульова, сплюнула в умивальник, укинула до рота м’ятну жуйку, і дівчата разом вийшли з туалету.

Звитяжний з Максименком буквально випали із кабінки. Не звертаючи уваги на дівчат, що стояли біля умивальника і здивовано витріщилися на дивних гостей, хлопці гайнули до класу. Їх просто розпирало від надлишку інформації! Тож не дивно, що через кілька годин історію казкового знайомства принцеси Кропивенко та чудесного принца із Політеху знала вже половина класу. Кілька днів поспіль дівчата шепотілися між собою на перервах, раз у раз глипаючи на Марину. На їхню думку, «дорослі» стосунки мусили дуже її змінити, проте вони цього не помічали. Теперішню Кропиву від колишньої відрізняли тільки замріяна посмішка, яка час від часу осяювала її симпатичне обличчя, та посилене бажання не відвідувати уроків, яке вона успішно втілювала.

За кілька днів забулося і це. Справжній грім грянув після літніх канікул, через місяці чотири після того, коли було викрито таємницю Марини. Як і щодня, Кропивина прийшла до школи однією з останніх, хоча жила в сусідньому із Потапом дворі. Але сьогодні вона не чекала дзвінка на урок, а скликала подруг і повела на нараду до туалету. Троє дівчат за кілька хвилин уже сиділи на своїх місцях, геть приголомшені. А Марина на уроки так і не прийшла. Навіть не забрала свою сумку, в якій була улюблена косметичка та «штатна» пачка цигарок.

А на перерві до Потапа підійшов Олесь Максименко.

— Ти знаєш, що з Кропивою сталося? — таємничим голосом запитав він.

— А мені воно треба? — і собі запитав Потап. Його геть не цікавили проблеми Марини (у них це було взаємне), проте таємничість однокласника заінтригувала.

— Вона вагітна! — зробив великі очі Олесь, сповіщаючи таку важливу новину.

— Та ну! — вражено протягнув Денис. — Не може такого бути! — у нього в голові ніяк не вкладалася думка про те, що його однокласниця ЗАРАЗ, а не через надцять років, може мати дитину!

Денис давно вже знав, що дітей знаходять зовсім не в капусті. Щось свого часу йому розповів Матвій, який дізнався про інтимні стосунки чоловіків та жінок набагато раніше за нього. Щось він почув на уроках біології. А решту знань почерпнув у Інтернеті: там хочеш читай, а хочеш — відео дивися про весь процес, від зачаття і до народження! Але уявити собі, що колюча і незрозуміла для нього Кропивенко стане мамою!.. Бррр!

Новина чомусь зачепила Потапенка. Він ледве досидів до кінця уроків, так йому кортіло поділитися враженнями від почутого. Тепер він дійсно пожалкував про те, що посварився з Матвієм! З іншими говорити йому не хотілося. Можливо, в глибині душі він ще ображався на них. А можливо, ще не навчився жити без свого найкращого друга…

Після школи Денис попрямував додому. Розпрощався на перехресті з Ромком Загорським і рушив до свого під’їзду. Раптом побачив тата, який вибіг на вулицю з великою торбою і сів у незнайоме авто, що чекало біля виходу. Денис навіть крикнути нічого не встиг, а машина вже зникла за поворотом.

Роздумуючи, що могло змусити тата отак гасати, Потап піднімався сходами. Ліфт знову не працював. Біля дверей квартири він зупинився, трохи віддихався, зняв з плечей важкий рюкзак і спробував ключем відчинити двері. Як же він здивувався, коли виявилось, що двері не замкнені!

Обережно відчинивши їх, Потап заглянув до передпокою. У квартирі було тихо. Денис, налаштувавшись дати драла за першої-ліпшої потреби, зайшов досередини і радісно зойкнув: на кухні сиділа мама. Вона, судячи з усього, теж нещодавно прийшла, бо була в плащі та чоботях.

— Мамо! — закричав Потап. — У нас у школі таке!..

Хлопець враз осікся. На нього дивилися повні сліз мамині очі. Такого суму він ще ніколи в них не бачив. Нічого не розуміючи, Денис підійшов до мами і обійняв за плечі. І вона заридала вголос.