Розділ 22

То були останні акорди. В душі у Дениса щось тенькнуло: ще секунда — і ця дівчина-мрія може назавжди зникнути з його життя! Однак сподіватися на щось більше він не міг, бо не вірив навіть у реальність того, що вже з ним відбувалося.

— Може, прогуляємось? — раптом сказала Олеся, і хлопець подумав, що йому причулося. Прогуляємось! Та він ладен був на край світу йти за цією дівчиною, а не те, що гуляти з нею табірними доріжками. Проте сказати нічого не наважувався і лише мовчки кивнув. Олеся взяла його під руку і повела кудись. Потапу було все одно, куди йти. Аби тільки бути поряд з нею і мати змогу торкатися її руки…

— Присядьмо отут! — показала Леся на заховану під деревами лавочку. — Мені з тобою треба серйозно поговорити, Дениско-барбариско!

Потап здригнувся. Так його називала мама, та й то лише у хвилини найбільшої близькості, коли він ховався коло її теплого боку від усіх прикрощів на світі…

У небі вигулькнули перші зорі. На алеях де-не-де засяяли ліхтарі. У повітрі запахло хвоєю та вечірньою свіжістю. Олеся підсіла ближче до Потапа. Він навіть крізь одяг відчув її тепло і мимоволі відсунувся. Потім сидів і картав себе за власну нерішучість.

— Кажуть, ти спортом вранці займаєшся? — Леся раптом узяла його за руку своїми ніжними тоненькими пальцями. По тілу Потапа пробіг дрож. Він не розчув запитання і щось мляво пробурмотів у відповідь.

— А ще дівчата казали, що ти добре знайомий із Женею Клименком… Це правда? — Олесин голос несподівано затремтів.

— Ну! — коротко відповів Денис. Він літав десь у хмарах і ніяк не міг упіймати нитку розмови.

— Тоді замов за мене словечко! — попросила дівчина і розридалася. — Я… Я вже… третій рік сюди тільки заради нього приїжджаю! А він навіть уваги на мене не звертає!

Олесині плечі тремтіли від схлипувань. А Потапа наче холодною водою облили. Оце розмріявся! Оце бовдур! Його ж просто використовують!

— Та йди ти!.. — гаркнув Денис, відштовхнув від себе дівчину, схопився на ноги, різко розвернувся і зібрався йти геть. Але щось зупинило хлопця. Він обернувся і побачив у сутінках згорблену постать Лесі, яка голосно схлипувала. Потап не мав досвіду заспокоювання дівчат і тому зовсім не знав, що треба робити. Проте, піддавшись якомусь глибинному пориванню, сів біля дівчини і міцно обійняв її. Олеся принишкла і поклала голову йому на плече. Її волосся лоскотало Потапові шию. Обоє мовчали.

— Я дурна? — якимось дитячим, невпевненим голосом запитала Леся. Підвела голову і поглянула на Потапа. В її очах блищали сльози. Денис погладив дівчину по обличчю. — Я дурна! — зробила вона висновок і затулила лице руками. — Вибач мені! Я не хотіла тебе образити! Ти хороший!

Леся підвелася. Потап теж встав. Вона міцно притиснулась до нього і раптом почала цілувати. Денис відчув солоний присмак її губ і відсахнувся. Олеся й собі відскочила, ніби її вдарило струмом. Ще раз глянула на хлопця і мовчки пішла у темряву, швидко цокаючи каблучками по бетонній доріжці.

Потап, спустошений і самотній, гепнувся на лавку. На дискотеці оголошували останній танець. Діти голосно обурювалися. Потім залунала музика.

«От і закінчились мої танці! — гірко подумав Денис. — І перший поцілунок уже був… Ех, Потапе, Потапе! Це ж треба такого собі понавигадувати…» Він дослухав до кінця повільну композицію, сплюнув на землю, попрощався зі своїми нереальними мріями і попрямував до будиночка, вирішивши присвятити своє життя лише спорту.