Розділ 3. Обручка

— Оксано, можливо, у твоїх руках моя доля і доля твоєї подруги Гертруди!

— Ну, гаразд. Якщо я вже постраждала через вас, то, напевно, буде безглуздим нічого вам не розповісти… Опівдні приїхав посланець із Сушно і привіз для вас листа від Гертруди. Як не намагалася я таємно прийняти його і пронести у вашу кімнату, карлик Северин побачив і розповів усе вашій матінці. Він узагалі часто доповідає графині про нас, фрейлін. Ми його за це ненавидимо. Так от, не встигла я дійти до вашої кімнати, як мене зустріла графиня і силою примусила віддати їй листа.

— Ти не знаєш, що було в листі?

— Ні, звичайно! Після цього графиня взяла батіг і, обзиваючи «зрадницею» і «брехухою», почала мене бити. Я вдячна вашим сестрам, вони звільнили мене.

— Дякую, Оксано! Будь упевнена, я ні словом не обмовлюся про нашу зустріч. Одужуй швидше!

«Отже, — розмірковував Станіслав, вийшовши з госпіталю, — мати взяла на себе сміливість читати листа, адресованого мені. Без дозволу батька вона навряд чи б на таке наважилася. Значить, не все так безхмарно в моїх стосунках із Гертрудою. Батьки явно щось замислюють. Ну що ж, тим краще. Я повинен прийти до матері і все з’ясувати. Але ж я дав чесне слово Оксані і порушити його не можу. Може, порадитися з Гертрудою? Ні, це буде великим ударом для неї, і що вона зможе порадити? Зрештою, піду до батька. Він любить мене і як чоловік повинен усе зрозуміти».

З такими думками граф Станіслав дійшов до костелу Бернардинів, у якому була родова усипальня Потоцьких. Там у тиші він остаточно вирішив поговорити з батьком — графом Францем Селезієм.

Потоцький-старший уже все знав від дружини, тому очікував розмови з сином.

— Батьку, — почав Станіслав, стежачи за виразом його обличчя. — Будьмо відверті, ти в курсі всіх подій?

— І так, і ні, сину. Ти правильно вчинив, що прийшов до мене. У нас давно назріла відверта розмова з тобою — нас із матір’ю хвилює твоє майбутнє. Отже, з чого почнемо?

Станіслав дещо зніяковів (він не знав, наскільки інформовані батьки про їхні стосунки з Гертрудою).

— Гаразд, — мовив далі граф Франц, бачачи нерішучість сина. — Ми знаємо, що ти багато часу проводиш із… — граф підбирав слівце для Гертруди. З одного боку йому хотілося підкреслити бідність і нікчемність роду Коморовських, з іншого — він не міг образити сина, інакше розмова могла припинитися, не почавшись, — з Гертрудою із Сушно. Я розумію, діло молоде, юнацьке захоплення, я і сам у молодості не раз захоплювався. Головне, щоб запал не перейшов за визначені межі: погодься, буде дуже непорядним із твого боку, якщо вона серйозно захопиться тобою, а ти її кинеш.

— Я не розумію тебе, батьку. Чи означає це, що ви бачите в Гертруді лише об’єкт моїх розваг?

— Саме так! Ти підібрав дуже правильне визначення. Сподіваюся, ти розумієш, що пов’язувати з нею свою долю було б нерозумно.

— Так от, знайте! — із запалом вигукнув Станіслав. — Ми з Гертрудою кохаємо одне одного. І далі все сильніше. І в ній, і тільки в ній, я бачу свою майбутню дружину.

Батько вислухав ці слова із зовнішнім спокоєм, але всередині у нього кипіли гнів і навіть злість до власного сина.

— Дорогий мій, — стримуючи себе як тільки міг, мовив далі граф. — Ти можеш закохуватися в кого хочеш і одружуватися з ким хочеш, але запам’ятай: ні я, ні мати благословення на це не дамо.

Граф Франц встав, даючи зрозуміти, що розмову закінчено. Не чекаючи, поки вийде Станіслав, він направився до дружини.

— Схоже, Анно, справа з цією інтриганкою Коморовською почала заходити надто далеко. Потрібно щось робити.

— Я вже все придумала, Франце, — спокійно відповіла графиня. — Ти пам’ятаєш графиню Рольську? Їй двадцять вісім років, і вона вже три роки вдова. Викликаємо її сюди й укладемо нашого сина до неї в ліжко. Я думаю, за певну суму вона погодиться. Після того, як цей зв’язок відкриється, нам буде легко керувати нашим спадкоємцем.