Розділ 3. Обручка

«Вона така тендітна і вразлива, — подумав Потоцький, — напевно, хтось кинув пару неприємних слів на її адресу. А втім, можливо, це просто мої вигадки».

Через день Станіслав був змушений супроводжувати батька до Варшави і цілих три тижні не мав ніякої звістки від Гертруди. Після повернення додому він одразу ж помчав до своєї кімнати: раптом на робочому столі лист від неї?

Але листа не було. Тоді молодий чоловік кинувся в кімнату Пелагеї. Може, вона зберегла яку-небудь записку? І тут невдача.

Наспіх перекусивши, юнак скочив на коня і помчав у Сушно.

Біля будинку Коморовських Потоцького зустрів слуга, який узяв коня і на питання молодого графа, де Гертруда, посміхаючись, відповів, що дівчина в саду за будинком.

Не заходячи до будинку, гість попрямував до саду.

Гертруда сиділа в солом’яному кріслі під вишнею і читала книгу. Граф тихенько підкрався ззаду й обняв її за плечі. Дівчина обернулася, побачила Потоцького, тихо охнула і поклала голову на його руку.

— Милий Станіславе, я так за тобою сумувала, — тільки й змогла вимовити вона.

— Гертрудо! — вигукнув Станіслав. — Для мене ці три тижні перетворилися на пекло. Пекло очікування, безсонних ночей. Усі мої думки були тут. Ми розлучилися так несподівано і безглуздо. І тепер я зрозумів, як сильно кохаю тебе, мила моя Гертрудо! Кохаю твої очі, твій голос, твої губи! І дуже хочу заслужити твоє кохання.

— Дурний хлопчик, — усміхнулася дівчина. — Навіщо ж його заслуговувати, якщо я й так не уявляю життя без тебе?

Станіслав зазирнув Гертруді в очі і ніжно поцілував її. Дівчина в пориві обхопила коханого за шию, і молоді люди злилися в поцілунку. Це був поцілунок двох закоханих, коли серце кожного тріпотіло в грудях, готове вискочити, здійнятися від почуттів. Це було те збудження, яке буває всього лиш раз у житті при першому коханні, при першому поцілунку. Це таїнство проникнення один в одного, яке приходить саме по собі, завжди несподіване, незалежно від того, дозріває воно довго, як наливається плід, або підхоплює раптово, як вихор, як тайфун. Це мить, коли людина перестає належати тільки собі і віддає себе повністю коханій людині. Потім, можливо, будуть поцілунки палкіші, іноді вдавані, будуть не тільки поцілунки — але цей, перший, залишиться в пам’яті назавжди.

Гертруда і Станіслав взялися за руки і попрямували до будинку.

— Ага, ось і знайшлася причина поганого настрою і туги моєї дочки, — привітно зустріла їх у вітальні графиня Коморовська.

— Ну що ти, мамо, таке кажеш!

— Так-так, графе, тільки ваш приїзд зміг викликати усмішку у моєї доньки.

Станіславу, звичайно ж, було приємно чути такі слова. Але він намагався не подавати виду.

— Я думаю, мадам, ви перебільшуєте роль моєї скромної особи. Просто Гертруда потрапляла вам на очі, коли була задумлива.

— А ось ми зараз дізнаємося у неї самої.

Але Гертруда не захотіла продовження цієї розмови і, схопивши юнака за руку, зі сміхом потягла його з дому.

Із цього дня візити молодого Потоцького до Коморовських почастішали.