Розділ «Вступ»

— Усе, вирішено! — радісно повідомив Сергій дружині Ользі та дочці Ксюші. — Завтра зранку занурюємося в казку: їдемо до Умані, в «Софіївку».

— Ура! — закричали його дами і негайно почали збиратися.

Як завжди, розмова зайшла про «вічне» — вічну нестачу нарядів у гардеробі. Довелося Сергію пояснювати, що одяг у поїздці повинен бути напівспортивним, оскільки доведеться багато ходити пішки.

Вранці швидко поснідали, залили в термос запашної кави, зарядили фотоапарат, завантажилися у свій старенький автомобіль, і подорож почалася.

Ранок видався теплий, сонячний, і це ще дужче покращило і без того гарний настрій мандрівників. Швидко проскочили напівпорожні київські вулиці, на виїзді з міста помахали олімпійському ведмедику, і ось уже широка смуга траси Київ — Одеса почала відраховувати свої кілометри.

Траса вельми колоритна: сади змінюються зеленими полями, рівнинна дорога — тривалими спусками та підйомами, на луках хлопчаки-пастухи з поважним виглядом доглядають за табунами корів. У селах лелечихи вже сіли в свої гнізда на стовпах, а горді самці охороняють сім’ї, час від часу покидаючи житло в пошуку їжі для своїх благовірних, але одразу ж повертаються, ревниво оглядаючи околиці. Таблички біля дворів: «Мед», «Раки»; склянки з молоком. Добре ж як!

На думку спадають рядки з поеми Трембецького «Софіївка»:

Miła oku, a licznym rozżywiona płodem,

Witaj, kraino, mlekiem płynąca і miodem!

W twych łąkach wiatronogów rżąсе mnóstwo hasa;

Rozroślejsze czabany twe błonie wypasa.

Дуже милу для ока, оживлену лісом, садами,

Я країну вітаю, багату плодами й медами!

Цю, де коні в лугах вітроногі безпечно гуляють;

Де розложисту зелень овечі отари спасають.

(Пер. В. Собченка)

На в’їзді в Глеваху зустрічні машини «закліпали» — значить, за поворотом стоїть даїшна «фара». Караван машин сповільнив швидкість.

За Білою Церквою зробили невелику зупинку на перекур і ковток кави.

Далі — вже без зупинок.