Розділ 4. Кам’янець

— Слуга проведе тебе до твоєї каюти, — повідомив Боскамп. — А пізніше я чекаю тебе на вечерю.

— Добре, графе, — відповіла Софія. — Якщо ви дозволите, я ще трохи побуду на палубі.

Константинополь віддалявся. Прощавай, місто дитинства, прощайте, дівочі мрії!

Софії важко було згадувати останні півтора роки: смерть батька, зруйнований будинок — удар, який завдав землетрус, докорінно змінив усе життя сім’ї. Завжди вважалося, що батько вів своє підприємство успішно, тому і мати, й дочка відчували себе спокійно і впевнено, як за кам’яною стіною. І навіть тепер, коли батька не стало, їм здавалося, що проблем із грошима не буде, і, незважаючи на тяжкість утрати, майбутнє не виглядало суцільною трагедією. Вони не врахували, що мати Софії нічого не розуміла в юридичних тонкощах, та й багато економічних питань, якими займався Костянтин, були вище її розуміння. Замість того, щоб найняти адвоката, Марія повністю поклалася на бухгалтера чоловіка, який обіцяв вирішити всі питання найкращим чином. Спочатку жінка сама намагалася розібратися у справах чоловіка. Як виявилося, готівкових коштів було зовсім небагато, бо Костянтин вкладав гроші більшою мірою в закупівлю товарів, у розвиток свого підприємства і фінансування ще багатьох речей, не дуже доступних розумінню дружини. Майже повністю зруйнований будинок і розбитий корабель також не обіцяли покращення економічного становища сім’ї. Безліч паперів — кредитні зобов’язання, заставні, рахунки, податки — остаточно заплутали вдову, і вона повністю переклала всі справи на бухгалтера. Час ішов, а грошей не додавалося. Більше того, незабаром бухгалтер оголосив, що у сім’ї не вистачає коштів на відновлення будинку, тому найрозумнішим рішенням буде продаж залишків оселі й землі та купівля дешевшого житла. Так Софія з матір’ю опинилися на протилежному боці Золотого Рогу в районі Пера. Через півроку там їх і знайшов Боскамп Лясопольський.

— Я все знаю про ваше горе. Повернувшись із Варшави, я відразу попрямував у Фанар, але не знайшов вас там.

— Ми змушені були продати колишній будинок. Наш бухгалтер допоміг зробити це з найбільшою вигодою, — заплакала Марія.

— А ви знаєте, хто купив ваш будинок? — здивовано запитав Боскамп.

— Ні, але яке це тепер має значення?

— Дуже велике! — вигукнув поляк. — Новий власник вашого будинку і є ваш колишній бухгалтер. Схоже, цей пройдисвіт здорово обвів вас!

— О ні, не кажіть так. Він був дуже милостивий до нас і прийняв щиросердну участь у нашій долі!

— Цей негідник непогано нажився на вашому горі. Завтра ж подамо на нього до суду. Я цього так не залишу!

Суд не виявив нічого кримінального в діях бухгалтера (всі папери були в належному стані), хоча всі розуміли, що махінації мали місце. Подальше затягування судового процесу обіцяло перетворитися на просте викачування грошей, і Марія з Боскампом вирішили відступити.

Лясопольський став частим гостем у родині. Марія була ще дуже привабливою жінкою, і Кароль відверто залицявся до вдови, приносячи різні подарунки і надаючи їй знаки уваги. Софія спокійно ставилася до такої поведінки Лясопольського. Вона розуміла, що без чоловіка матері важко, до того ж іноземний дипломат був і непоганий собою, і багатий.

На той час Софії виповнилося сімнадцять років, і вона стала справжньою красунею.

— Час нашу дівчину виводити у світ, — якось мовив Боскамп, вручаючи Марії два запрошення на прийом і бал у польській місії.

Цей вечір виявився доленосним для юної грекині. Скромна проста дівчина відразу зуміла завоювати симпатії гостей. На балу зібралися дипломати майже з усіх європейських країн, від Франції до Росії. Знання французької, грецької та турецької мов, природна кмітливість і такт привернули до Софії увагу не тільки чоловіків, а й їхніх дружин. І після балу дружини дипломатів і міністрів, перебиваючи одна одну, запрошували її на посиденьки у свої салони, на бали та карнавали.

Господині салонів підбирали гостей з особливою ретельністю. Сюди потрапляли і світська знать, і поети, і філософи, і музиканти. Тут обговорювали нові досягнення людей творчих професій, порушували політичні питання і філософські теми, грали музику, читали вірші і просто приємно проводили час.

Софія як губка вбирала досі не відоме їй життя вишуканого товариства. Світські бесіди з їх прихованими уколами і каверзами, новини із життя столиць та царини моди, свіжі плітки і просто жіноче щебетання — все це приваблювало до салонів безліч гостей, незалежно від їхнього положення у суспільстві і вмісту їхніх гаманців.

Грекині дуже сподобалася фраза, кимось кинута, що салон — це термометр суспільства.