Розділ 16. Гамбург

Граф Станіслав Потоцький після прибуття до Гамбурга влаштувався в одному з найкращих готелів міста і, не чекаючи Софію, наказав управляючому підібрати постійне житло.

Софія прибула до Гамбурга через два тижні.

Якось за обідом графиня Софія поцікавилася у графа Станіслава:

— Стасе, чому ти все-таки вибрав Гамбург?

— Пам’ятаєш, Софі, якось ти назвала мене надією?

Софія ствердно кивнула.

— Так от, я вважаю, що Гамбург — місто-надія. Я пам’ятаю, як ти з захопленням розповідала про Стамбул. Гамбург, як і Стамбул, місто-порт. І хоча він дещо необтесаний і суворий через присутність великої кількості моряків, купців і вантажників, водночас тут відчувається свіжий вітер змін, який вони ж сюди і приносять. У місті, де кипить, вирує життя, ми не загрузнемо у трясовині буденності. Тут дуже багато іноземців, серед яких ми не відчуватимемо себе самотніми далеко від батьківщини. Я не знаю, як довго ми тут затримаємося (це ми з тобою вирішимо разом), але в будь-якому випадку це місто стане для нас своєрідним трампліном у майбутнє життя. Мені також дуже цікаво простежити за рухом товарів, цінами, успішністю торгівлі — це моє, у цьому я добре розуміюся. І якщо ми вирішимо залишитися тут назавжди, то, можливо, незабаром я вкладу гроші в якесь підприємство (не люблю неробства). Якщо ж вирішимо поїхати звідси (а єдине місце, як я бачу, подальшого нашого перебування — Північна Америка), то в Гамбурзі ми можемо отримати відомості, необхідні для подальшої поїздки. А так як тут багато англійців, зможемо вивчити англійську мову. Ну і, нарешті, якщо доля розпорядиться повернутися нам до України, я придбаю неоціненний досвід і зв’язки в фінансових і світських колах.

Граф Станіслав поглянув на графиню Софію і випередив її питання.

— Я звичайно думав не тільки про себе, а й про тебе, люба. Внаслідок революції у Франції Гамбург заповнений французькими емігрантами. Серед них, думаю, є і твої знайомі. Так що нудьгувати тобі тут не доведеться, тим більше що паризька гордовитість у багатьох залишилася на батьківщині, і тут вони з легкістю йдуть на контакт. Крім того, Гамбург — дуже гарне місто з безліччю парків, зелених газонів, з чудовим озером, а мостів тут більше, ніж у Венеції. Я міг би тобі довго розповідати про театри та інші культурні осередки, але дослідити це питання надам тобі.

Граф Станіслав поглянув на графиню Софію, яка не могла стримати усмішки.

— Що тебе так розсмішило? — здивовано запитав граф.

— Ти з таким захопленням говориш про Гамбург, що, думаю, не менш переконливо ти зміг би описати будь-який тихий, непримітний куточок.

— Ну ні, дорога. Сонна провінція не для нас. Тільки в такому місті, як Гамбург, ми зможемо виносити нашу мрію і втілити її в життя.

— Ваша світлосте, можна я додам трохи приємних слів про це місто? — несподівано долучився до розмови кухар Потоцьких гер Бініх.

— Авжеж, Фрідріху, — дозволив граф.

— Я щасливий, що ви взяли мене з собою! Мало того, що це недалеко від моєї батьківщини, це ще і портове місто. А порт — це достаток не тільки риби, а й устриць, креветок, мідій, равликів, гребінців, чудовиськ у панцирях і без… Прошу вас, графине, знайти вільний ранок, і ми поїдемо на рибний ринок. Думаю, це видовище потішить вас — такого ви не бачили навіть у Стамбулі!

— А мене ти не запрошуєш із собою? — удавано забурчав граф Потоцький.

— Охоче! Простіть мене великодушно. Але я продовжу. Крім риби, купці з різних країн привозять сюди спеції, прянощі, різні екзотичні продукти. Я вже передчуваю, які незвичайні смакові поєднання зможу надавати м’ясним і рибним стравам, які соуси на столі збуджуватимуть ваш апетит.

— Гер Бініх, у мене вже потекли слинки, — засміялася графиня Софія.