Розділ 3. Обручка

— Допоможіть же мені тоді, мій спокуснику.

Станіслав допоміг жінці повністю роздягтися і сів у крісло. У танці Олена була ще прекраснішою. Після цієї вистави граф заплескав у долоні, взяв графиню за руку і підвів до свого широкого ліжка.

— Лягайте, графине, я буду через хвилину, мені потрібно привести себе до ладу.

— Я чекаю з нетерпінням.

Він загасив свічки і пройшов до сусідньої туалетної кімнати. Через кілька хвилин двері відчинилися.

— Станіславе, чому так довго? — капризно запитала Олена.

— Іду-йду, дорога графине.

Через хвилину після того, як він прошмигнув до неї під ковдру, двері раптово відчинилися, і в кімнату ввірвалися, інакше й не скажеш, кілька людей. На чолі натовпу була мати Анна Ельжбета, за нею — батько, фрейліна Оксана, яку мати тягла за руку, і сестра Людвіка. Рішучим кроком мати попрямувала до ліжка і зірвала ковдру.

Крик подиву з вуст не лише матері, а й графині Рольської прокотився палацем. Поруч з Оленою лежав оголений карлик Вільгельм. І тільки батько Франц Селезій спочатку усміхнувся, а потім голосно зареготав.

Незважаючи ні на що, він був гордий за свого сина!

Наступного дня графиня Рольська спішно покинула маєток Потоцьких, а Станіслав відправився в Сушно. Він вирішив не розповідати коханій про те, що трапилося. По-перше, їй це навряд чи принесе задоволення, а по-друге, йому самому було неприємно, що мати та, можливо, і батько вирішили його так підставити. Але Гертруда вже про все знала, адже на цій виставі була присутня Оксана. Мати Станіслава була впевнена, що дівчина обов’язково постарається доповісти про побачене своїй подрузі. І хоча Анна Ельжбета приставила до Оксани вірну собі фрейліну, щоб та не проговорилася, дівчина примудрилася написати коротенького листа і відправити його Гертруді.

А що ж наш карлик Вільгельм? Він ходив у героях. У черговий раз спрацював його артистичний талант — імітація голосів. Він неодноразово вводив в оману не тільки слуг і фрейлін, а й графа Станіслава. Тому молодий Потоцький і використав Вільгельма в цьому розіграші. Карати його було ні за що, але Вільгельм усе-таки намагався не попадатися на очі господарям.

А Гертруда була щаслива, що Станіслав кохає її гаряче й віддано! Звичайно, їй дуже хотілося дізнатися подробиці події, але розпитувати коханого вона вважала нетактовним. Молоді люди взялися за руки і пішли гуляти в парк.

— Як ти провів ці дні, любий?

— Багато читав, думав про тебе.

— І що ж ти думав про мене?

— Я дуже-дуже кохаю тебе, моя дорога Гертрудо! Іноді мені здавалося, що якщо я не побачу тебе через хвилину, помру. Я згадував твоє волосся, твій носик, твою шийку, — гаряче говорив граф, обсипаючи поцілунками ті місця, про які згадував.

— Я теж не знаходила собі місця, коханий!

Станіслав обняв Гертруду, і вони злилися в довгому поцілунку.

Через тиждень молодий граф отримав із Сушно записку: