Розділ 15. Час змін

Граф Станіслав Потоцький їхав до Ясс. Їхав на зустріч із князем Потьомкіним. Він ще не знав, що князя вже немає в живих, і що ця поїздка кардинально змінить усе його подальше життя — як особисте, так і громадське…

Події останнього часу блимали перед очима графа Станіслава, як у калейдоскопі.

У 1788 році граф Потоцький приймає дуже важливе рішення — повністю присвятити себе військовій справі (відмовляється від звання воєводи і з дозволу короля купує у свого шурина Брюля звання генерала артилерії коронної).

Крім українсько-подільської дивізії, у підпорядкування генералу Потоцькому переходять ще й Кам'янецька фортеця, варшавський арсенал, корпус артилерії та інженерії. Граф Станіслав Потоцький стає першою особою в армії.

«Ораторів багато, мало воїнів, багато розмов про долю батьківщини, але мало справи» — писав він королю Станіславу Августу.

На черговому засіданні сейму генерал Потоцький запропонував збільшити чисельність армії до ста тисяч чоловік, і депутати підтримали це рішення. Але просте збільшення армії не було головною метою генерала — давно вже назріла реформа військової інституції країни, і граф мріяв створити справді боєздатну армію, а не війська для парадних виступів. І для цього, він вважав, були всі підстави. Росія вела війну з Туреччиною. В останній рік граф Потоцький часто спілкувався з князем Потьомкіним, який командував Південною армією. Війна як ніщо інше оголювала всі недоліки в армії і змушувала відкидати зайву мішуру в організації військ.

І граф, і князь симпатизували один одному. Потьомкін залюбки ділився з Потоцьким нововведеннями у своїй армії. Генерал Потоцький був вражений організованістю військ Потьомкіна, дещо збирався перейняти.

Знову столиця аплодувала графу Потоцькому. У Варшаві з’явилася нова мода: дами почали шити двоколірні амазонки (гранатовий з блакитним — колір мундира Потоцького).

Проте, слава графа Потоцького-патріота була недовгою. В опозиції після зустрічей польської знаті з імператрицею Катериною у Києві почався розкол. Кузен графа Станіслава Ігнацій разом із князем Чарторийським схилялися до союзу з Пруссією, а гетьманська частина опозиції, до якої разом із Браницьким і Ржевуським входив і граф Потоцький, вважала, що при всій нелюбові поляків до Росії необхідно якщо не дружити, то хоча б не псувати відносин з останньою. Не діяли ніякі доводи: що лише біля південного кордону стояла 120-тисячна російська армія та війна з турками наближалася до завершення, що протяжність кордонів з Росією найбільша, що Пруссія і Росія в будь-який момент можуть домовитися за спиною у Речі Посполитої, що він, Потоцький, успішно веде торгівлю з Росією і приносить чималі гроші у вигляді податків до скарбниці (швидше за все, це і грало проти графа). Більшість була впевнена, що союз зі східним сусідом вигідний тільки Потоцькому і Браницькому.

Граф Станіслав спробував підійти з іншого боку, пояснюючи, що українці досить натерпілися від польського ґніту, і в країні спокійно тільки завдяки розумній політиці, зокрема самого Потоцького. Досить вторгнення п’яти тисяч російського війська, щоб підняти проти поляків 100 тисяч селян.

Але і цей аргумент не подіяв.

Популярність Потоцького стрімко падала, у Варшаві ширилися плітки, віршики і памфлети, які очорнювали графа і стверджували, що за допомогою Катерини II той збирається посісти королівський престол.

Граф Станіслав важко переживав ці безпідставні нападки, почав замикатися в собі й ображатися через дрібниці.

Особливо дратував його король Станіслав Август. Наскільки він був освічений і шляхетний, настільки ж нерішучий і слабкий у прийнятті важливих рішень. Ось і зараз король нагадував корабель, який намагається лавірувати серед хвиль. Але шторм посилюється, і одного разу його накриє і поглине величезна хвиля. «Може, нам взагалі відмовитися від королівського правління і перейти на республіканське?» — такі думки все частіше відвідували Потоцького.

Після чергової порції пасквілів і звинувачень на сеймі граф Станіслав Потоцький піднявся на трибуну і з гідністю промовив:

— Хто знає моє серце і мої вчинки, не повірить, що я бігав по сусідніх дворах у пошуках того, хто захоче допустити мене до управління справами моєї Вітчизни.

Із цими словами граф Станіслав зробив легкий уклін і поїхав до себе, до Тульчина. Командування армією він тимчасово передав своєму заступникові та кузену Станіславу Костці Потоцькому, а сам вирішив відійти від політичного життя, і з усією сім’єю відправився в тривалу подорож по Європі. Королю написав прохання про відставку з посади командуючого українсько-подільською дивізією. Станіслав Август відставку не прийняв і порадив Потоцькому відпочити і заспокоїтися.

Відень, Швейцарія, Париж, Голландія, Італія і знову Відень — усе це за півтора роки. Діти Потоцьких були в захваті від подорожі. Такої постійної уваги від своїх батьків, як у цей час, вони не відчували ніколи. Всі дні були насичені до межі. З ранку до вечора їм доводилося позувати художникам, відвідувати музичні салони і театральні вистави. Старші діти намагалися виглядати світськими левами, а молодші смішно наслідували їх. Тільки при виїзді на природу виплескувалася дитяча енергія, і витівкам не було меж. Напевно, найголовнішим для дітей було те, що батьки постійно разом, веселі й безтурботні. Їм було невтямки, що тільки їх присутність утримує батька і матір разом. Насправді «ця гарна пара», як усі говорили, вже давно не була парою. І що довше вони жили разом, тим ясніше Станіслав розумів: це не ЙОГО жінка! Жозефіна, як і раніше, була вродливою, сяяла на балах, де незмінно користувалася успіхом у чоловіків, але це більше не хвилювало Станіслава. Вона в усіх компаніях, салонах звеличувала свого чоловіка, але це нічого не змінювало — він її не кохав! Жозефіна покладала великі надії на цю поїздку, намагаючись виконувати будь-які примхи чоловіка, але розуміла, що він віддаляється все більше й більше. Однак при дітях і в суспільстві Станіслав нічим не виявляв своєї байдужості до Жозефіни.

Було б неправильним сказати, що граф Станіслав тільки віддався світським утіхам і не стежив за подіями, що відбувалися у його країні. Він вів постійну переписку і з королем, і з князем Потьомкіним, і зі своїми однодумцями, і зі своїми супротивниками. Писав статті, складав проекти, коротше кажучи, був політично активним.