Розділ 21. Життя триває (1802–1806)

Минуло два роки, і в травні 1802 року до Тульчинського палацу як завжди почали з'їжджатися гості. Приводів було декілька, і головний — п’ятдесятиріччя графа Потоцького.

Станіслав з дитинства любив травень, і не тільки тому, що в цьому місяці він народився. Він уже не пам’ятав причини, але саме в травні ще в Кристинополі у Потоцьких збиралися всі родичі та друзі родини. Карнавал, що завжди супроводжував ці зустрічі, до цих пір залишався найяскравішим спогадом його дитинства. Граф підтримував цю традицію і хотів, щоб її продовжили і його діти. Травень Потоцький любив ще й тому, що сама природа подбала про це: квітучі сади, ніжна, ще не займана спекою зелень, ласкаве сонечко, теплий дощ, який часто супроводжувався грозою, любовний спів птахів, що прилетіли з півдня, різнобарв’я полів, земля, яка прийняла перше весняне тепло і від того дихає чимось невловимо свіжим, і небо, же буває таким блакитним тільки в травні.

Радісний дитячий сміх заповнював у ці дні всі приміщення палацу. Станіслав заздалегідь просив підготувати фрукти, солодощі, іграшки і розкласти їх у різних шафах. Під час гри з дітьми (у графа це був цілий ритуал) він несподівано діставав сюрприз із шафи і вручав щасливій дитині. Знаючи схильність дітей до неприйняття у великих дозах фруктів, граф ніколи не давав одній дитині більше однієї груші або апельсина, і з часом багато хто з цих уже дорослих малюків у мемуарах писали, що Потоцький був скупий.

Насправді щедрість графа вражала: всі гості не лише могли жити за кошт господаря скільки їм було завгодно, й самі приймали гостей, мали свій екіпаж і ще безліч привілеїв.

Але дитяча пам’ять дуже вибіркова…

Молодь карнавал приваблював можливістю блиснути у товаристві, що збиралося з усіх кінців Європи. Різноманітність мов, шелест суконь, блиск мундирів, тонкі натяки, млосні погляди, вихрові танці, гуляння під місяцем, освідчення в коханні — все це виплескував Тульчин у травневі дні.

Після свята, влаштованого в «Софіївці», графині Софії хотілося подарувати чоловікові щось оригінальне і водночас дуже зворушливе. Знаючи любов Станіслава до свого театру, графиня сама займалася репертуаром, декораціями, була присутня на репетиціях.

На початку року Анатолія Федорка відправили до Відня (а якби знадобилося, то й далі) з метою підібрати оригінальну п’єсу для святкування ювілею графа. Південний темперамент грекині вимагав чогось монументального, величного, гідного цієї, як вважала Софія, великої людини, люблячого батька, творчої натури.

Залишимо на час приготування до дня народження графа Потоцького і глянемо, які події відбулися з нашими героями за два роки після відкриття «Софіївки».

Головною подією, поза сумнівом, стало народження у Софії та Станіслава дочки. Графиня виконала свою обіцянку, дану Станіславу в «Софіївці», і рік тому народила прекрасну дівчинку. За бажанням графа (а графиня і не заперечувала) їй дали ім’я Софія.

Якщо маленька Софія тільки починала свій життєвий шлях, то Октавія, п’ятнадцятирічна донька Станіслава і Жозефіни, готувалася до весілля з Яном Свейковським, сином Леонарда Свейковського — воєводи подільського. Весілля повинно було стати завершенням травневих свят. Свейковські, будучи сусідами Потоцьких, жили у Шпикові в добротному замку на березі річки. Але Станіслав хотів, щоб молодята після весілля неодмінно в’їхали до свого палацу. І коли наприкінці 1800 року Октавії зробили пропозицію, чудове містечко на мальовничих берегах Південного Бугу Печера відразу перетворилося на будівельний майданчик.

Архітектурне планування палацу Октавія вирішила відразу.

— Батьку, я звикла до нашого палацу в Тульчині і хотіла б мати щось подібне в Печері.

— А що скажеш ти, Людвігу? — звернувся Потоцький до Метцеля.

— Як завжди, місце вибране дуже мальовниче, — задумливо мовив інженер. — І парк уже майже готовий.

Він своє завдання зрозумів…

До весілля палац встигли побудувати.

У той час, коли навесні 1801 року Софія готувалася народити дочку, з Петербурга надходили новини одна цікавіша за другу.

Спочатку прийшла звістка про передчасну кончину від апоплексичного нападу імператора Павла І, але граф N*, який проїжджав через Тульчин, повідомив, що імператор був убитий — більше того, його син Олександр до певної міри сприяв цьому.