Розділ 3. Обручка

Якось сонячного серпневого ранку Станіслав вийшов до сніданку в мисливській куртці.

— Поїду трохи постріляю качок, — оголосив він за столом.

— Візьми слугу Антона, — запропонував йому батько, — він класний мисливець.

— Дякую, батьку, але я беру з собою тільки пса Чорного.

Взявши рушницю і скочивши на коня, юнак відразу попрямував, як ви здогадалися, в Сушно. Гертруда вже в нетерпінні чекала на нього. І на пропозицію графа Якуба взяти з собою на допомогу слуг Станіслав знову відповів відмовою.

Опісля півтора годин їзди закохані опинилися біля чудового лісового озера, на березі якого, як у казці, стояв мисливський будиночок. Юнак направив коня до нього.

— Розташовуйтеся, графине, — жартівливо звернувся до своєї супутниці Потоцький.

Гертруда здивовано підвела на нього очі.

— Це наш будиночок, ми частенько тут зупиняємося з батьком і його гостями під час полювання.

— Як тут чудово! — дівчина щиро захоплювалася, оглядаючи околиці.

Мисливський будиночок, як маленький палац, відбивався в сонному ставку. Сам ставок був схожий на велике лісове дзеркало без жодної зморшки-хвилі. Навколо стояла така тиша, що було чути помах крил метелика, який пролетів повз і сів на квітку. Гертруді здалося, що ще мить — і вона почує розмову цього метелика із квіткою: «Пий мій нектар, він у мене найніжніший і найсмачніший. Ти, метелику, дуже гарний, але й я нівроку. Разом ми чудова пара».

Але ж ось величезний джміль насмілився своїм дзижчанням порушити цю незвичайну тишу, і слідом за ним ледачий голос жаби змусив ожити й озеро. Дівчина перевела свій погляд на будиночок.

— Я хочу скоріше заглянути всередину. Там, напевно, давно вже нікого не було?

Станіслав вирішив не розкривати Гертруді свій сюрприз: напередодні він відправив сюди слуг, щоб ті навели порядок, завезли запаси їжі і вино.

— Увійдімо, — весело запросив він. — Може, там живе якесь лісове чудовисько, тоді ми попросимо його дати нам притулок.

— А якщо воно нападе на нас і з’їсть? — зобразила переляк Гертруда.

— Ти забула, що ми на полюванні, і в тебе вірний вартівник! Я готовий захищати тебе до останньої краплі крові.

— Милий мій захиснику, — тільки й вимовила дівчина.

Станіслав відкрив двері, і мисливці зайшли до будиночку. І знову вигук захоплення вирвався з уст Гертруди — так затишно було всередині.

— Подивимося, де ж наше чудовисько. Схоже, його немає. Але я до біса зголоднів. А де його їстівні запаси?