Розділ «Той, хто дарує надію»

Через сім днів шлюпка, на борту якої знаходилось п'ятеро колоністів, вирушила до Фобоса та успішно зістикувалася з «Одіном». На зв'язок вийшов її пілот — Раджахат:

— Корабель чудово зберігся! Це неймовірно, але факт! В обшивці «Одіна» нема жодної дірки, герметизація не порушена, прилади працюють, усі блоки двигуна — у нормі. Навіть рятувальні капсули, схоже, ще в доброму стані.

— Нехай навігатори займаються розрахунками траєкторії польоту, а решта докладно перевірить усі агрегати. За місяць вирушаємо додому. А ти повертайся! Будемо перевозити на «Одін» інших пасажирів, — усміхнувся до збудженого й радісного пілота Рой.

Як і передбачив воскреслий, вони вилетіли через місяць. На диво, мандрівка минула дуже спокійно, без пригод. Колишні бранці Марса прокинулися, коли автопілот «Одіна» увімкнув гравітаційний блок двигуна — невдовзі корабель вийшов на орбіту рідної планети.

Вся команда згуртувалася у носовій частині та зачаровано споглядала, як поволі й злагоджено захисні пелюстки відсуваються і прозора стіна оглядової стає оком корабля, котре уважно вдивляється у велику темряву космосу. А там... там голубе сяйво, що ніжним серпанком огортає прекрасну перлину на чорній оксамитовій плахті Всесвіту — омріяну Землю.