Розділ «Раби і Вівчарка»

У кабінет Крісти постукав Зак.

— Заходь, Заку! Я тебе викликала ось для чого. До мене звернувся один дуже впливовий чоловік. У нього особливе замовлення.

— У «Гроті німф» є дівчатка на будь-який смак. Коли він завітає? Влаштуємо кастинг, він обере, яку захоче. Або й кількох.

— Ні, дівчат не треба... Тут делікатна справа. Тому, перш за все, наголошую: конфіденційність. І знову конфіденційність.

Зак глипнув на Вівчарку, що притулилася до ніг господині.

— Вона? — Кріста помітила промовистий погляд заступника, засміялася і скуйовдила коротке волосся на голові своєї помічниці, наче погладила домашню тваринку. — Не переймайся! Вона нікому нічого навіть не пискне, хоч би її різали на шматочки.

— Ви ж казали про конфіденційність, а це — зайві вуха, — сухо сказав заступник.

— А ти знаєш, що з нею зроблять інші раби, якщо вона посміє бовкнути комусь про це всупереч моєму наказові? От, скажімо, обеззброїти її та вкинути у якийсь із бараків, їм на поталу, — з посмішкою запитала директорка, чухаючи за вушком свою улюбленицю.

Мала, почувши слова Крісти, притислася до її ніг міцніше і підняла голову. Господиня відповіла на її німий переляк: «Не бійся, цього ніколи не станеться, бо ти ніколи мене не підведеш. Правда ж?» Вівчарка згідно захитала головою й відразу заспокоїлася.

— Гаразд! — Закові вже набридло спостерігати за зворушливою сценою повного взаєморозуміння директорки та її рабині. — То яка ж проблема у нашого впливового гостя.

— Він воліє хлопчика. Навіть не так. Йому потрібні троє рабів. Вимоги прості: гарненькі, кастровані, віку семи років, покірні й готові виконати будь-яку примху господаря. Ага, ще одне. У повне володіння. Він хоче викупити підготовлених відповідним чином рабів лише для свого власного користування.

— Ну, — заступник аж сіпнувся, — і хто ж їх підготує? У нас нема...е-е-е... спеціалістів такого профілю.

— То знайди. Ти ще не чув, що наш гість пропонує за отих трьох мавп. Режим найбільшого сприяння.

Гіндеберг вражено дивився на Крісту. «Режим найбільшого сприяння?!» — свиснув від здивування геник і опустив очі додолу. Він здогадався, хто замовник, та гарячково розмірковував, чи ця інформація про Консула здатна допомогти у його кар'єрі. Або й навпаки: зашкодити. І не лише просуванню вгору, але й життю. Однак Гіндеберг розумів, що тепер точно не відмовиться від завдання, яке поставила директорка. Консулові не відмовляють.

— До речі, Заку, — озвалася Кріста, задоволена реакцією свого заступника, що оцінив щедрість упливового замовника, — попит на хлопчиків, очевидно, буде з'являтися й надалі. Гадаю, що лише трьома не треба обмежуватися.

— Зрозумів, — тихо відповів Зак, котрий вже оговтався від шоку і розмірковував, як взятися до делікатного доручення.

Вівчарка йшла до хлоп'ячого бараку. Богиня доручила своїй найкращій рабині важливу справу! Її улюблена господиня дозволила своїй найкращій рабині відрізати яйця аж трьом вилупкам! У душі діпрички гадючим кишлом заворушився спогад...

Чіпкі й тверді чужі пальці схопили ззаду за волоссячко... боляче вивернуті руки... Власне платтячко похапцем запхане їй у рот... Важка туша чавить зверху... боляче розведені ніжки... тріщать... Дихати нема чим... страшно... боляче вдирається між ноги ніж... всередині... боли-и-ить...

Та давнішні події у пам'яті задушено, промайнув і згас миттєвим спалахом відгомін спогаду. Натомість у голові Вівчарки пульсує одна радісна, багряно-чорна думка: «Рі-за-ти! Рі-за-ти!» Наче солдати марширують, гупають чобітьми на плацу: «Раз-два-три! Рі-за-ти!»

Її очі спалахують химерним вогнем, світяться від злого збудження — Вівчарка повільно обходить стрій, у якому вишикувалися семирічні хлопчаки. Ті намагаються не зустрічатися поглядом із карателькою. Нічого доброго з того ніколи не виходить... Раби німують. Помалу жах нависає над рядами і щільно накриває хлопців. Щось моторошне є у неквапній ході Вівчарки. Зловісна тиша тисне на всіх...