Розділ «XXIV»

Серед князів панувала атмосфера невизначеності і підозр. Перед тим як сісти за спільну трапезу, Володимир запросив усіх у тронну залу.

Він обвів поглядом присутніх. Те, що збирався зараз сказати (Володимир знав), декому не сподобається. Він був майже впевнений, що князь Семен Турівський точно не зрадіє почутому. І намісник князя Ярослава Ярославича, бундючний Брячеслав, поставлений замість себе у Києві, залишиться невдоволений. Зате князь Юрій Пінський, котрого його ж підлеглі називають сумирним і правдивим, визнає волю померлого Божою волею і прийме це так, як приймає всі події й новини. А за Мстислава Володимир був спокійний. Молодший брат Лева ніколи не прагнув лідерства. Тут він у дечому повторював дії того ж таки Василька і Данила.

Польський король Болеслав V сидів окремо від усіх, але не менш уважно споглядав те, що відбувається. Звичайно, багато з присутніх не могли назвати його своїм другом, а до інших він сам мав претензії. Але якщо у Болеслава і була ворожість до Данила і його синів, до Василька він ставився з повагою. Той жодного разу не вчинив йому чогось прикрого. Навіть коли Болеславу довелося рятуватися втечею від монголів, яких привів на польську землю той-таки Василько, король розумів, що той мусив відчувати, згодившись бути поводирем монгольських зайд. Зараз же Болеслава цікавило, як сприймуть родичі возвеличення одного з них над усіма.

Тим часом Володимир підвівся. Його голос був напрочуд твердим і впевненим.

— Достойні королі і князі! — почав він. — Усевишній Бог, з волі якого стається все і нічого не відбувається без Нього, покликав короля Русі Василька Романовича на свій найсправедливіший суд. Нехай будуть прощені йому всі гріхи — видимі й невидимі! Нам, осиротілим, батько заповів берегти мир між собою і сусідами (при цьому Володимир скосив погляд на Болеслава) і перед смертю наказав виконати свою останню волю. Розуміючи, що лише спільними зусиллями ми зможемо протистояти всім ворогам, які прагнутимуть захопити святу Руську землю, батько заповів... передати всю владу одній людині!

Володимир вийшов насередину і, повернувшись до Лева, мовив:

— І ця людина — король всієї Русі Лев Данилович!

З цими словами Володимир опустився на одне коліно.

— І я першим присягаю тобі на вірність! — сказав він.

Почуте сприйняли по-різному. Мстислав лише задоволено усміхнувся: як-не-як, він став братом короля Руського; Юрій Пінський опустився на коліно услід за Володимиром; князь Турівський продовжував обводити поглядом присутніх, не знаючи, як відреагувати на те, що відбувається. Затим, подумавши, також уклонився.

А Болеслав продовжував сидіти. Він не опустився на коліно, адже був рівний Леву, але не це було головним. Рішення покійного Василька Романовича піднесло Лева над усіма князями, він став могутнім королем і... втілював небезпеку для самого Болеслава. Відтепер з цим доводилося рахуватися.

Зате Брячеслав повівся дивно. Він підвівся, але на коліно не опустився.

— Я не маю дозволу мого господаря, князя київського Ярослава Ярославича, приймати це рішення на слух! — сказав він. — Звідки нам відомо, що ці слова сказав король Василько перед смертю? А якщо це рішення не короля, а лише його сина, щоб цим виторгувати для себе вигоду — отой ярлик, який дають на князювання хани?

— Замовкни, лакизо! — гримнув Лев.

Він підвівся зі свого крісла, і присутні — навіть Брячеслав — зрозуміли, що говорить король.

— Нехай твій господар, який випросив у хана ярлик на київський престол, і надалі сидить у Новгороді, але не влазить у наші справи! І подумай, наміснику, куди ти подінешся, коли у твого князя заберуть ярлик? Хто тебе прихистить? Хан? Твій князь? Чи хтось із цих достойних князів?

Лев обвів поглядом залу:

— Така воля померлого короля, і я виконаю її! Встаньте, мої вірні князі!

Присутні зрозуміли, що спокійні часи для них скінчилися.