Розділ «XX»

— Всьому свій час!

Але Тугар чекати не хотів, розуміючи всі наслідки. Можливо, станеться так, що їх знову заберуть у якесь Богом забуте Лукове подалі від мети перебування тут, у Бакоті.

«У другому ряду третя ніша, якщо рахувати від Єрусалима...» Легко сказати! Здавалося, легше пробратися у сарацинський Єрусалим, аніж подолати якихось півтори сотні ліктів Білої гори.

Але підходи до цього поки що нерозв’язуваного завдання довелося відкласти на непевний час. Наприкінці вересня Світозар знову несподівано з’явився у Бакоті, чим зовсім заплутав Тугара і не лише його. Воєвода знову зачинився у палаці Славомира. Про що розмовляли теперішній і колишній воєводи — залишилося в таємниці, але Світозар невдовзі відбув у Тустань, для чогось забравши з собою й Неждана. Володислав знову став соцьким, а Тугар залишився у невіданні, навіщо Світозару, а отже і Леву, потрібен його брат. Прощаючись, Неждан шепнув, що ще до зими вони побачаться і щоб він, Тугар, нічого не робив з того, заради чого прибув сюди.

З цим Неждан і поїхав. А Бакота залишилася у чеканні чогось невідомого.

А ще через місяць вартові повідомили воєводу Славомира, що із заходу до міста наближається чималенька дружина. Той негайно вислав їм назустріч невеликий загін, командувати яким поставив Тугара. З двадцятьма ратниками він поскакав полем вздовж Дністра. Яким же було здивування Тугара (і не лише його), коли на чолі дружини він побачив Лева Даниловича, а по праву руку від князя упізнав брата!

— Вітаю, князю! — сказав Тугар, приклавши руку до грудей. — Воєвода Славомир велів зустріти тебе.

— Що ж, славний воїне, показуй дорогу! — відповів Лев. — Хоч колись я й бував тут, за цей час багато води спливло Дністром.

Тугар примостився біля Неждана. Брати щиро обнялися. Побачивши це, Лев усміхнувся.

— Тож все-таки ти знайшов свого брата! — сказав він.

— Так, князю! Я вдячний тобі!

— Що ж, закінчимо з цим! — проказав Лев і першим пустився конем наперед.

Дружина рушила за ним.

— Що тут відбувається? — тихо запитав Тугар брата.

— Потім! — так само тихо відповів Неждан.

Тугар зрозумів, що нічого нового він від брата не дізнається, — той не хоче говорити чи не знає. Не настільки Неждан близький до князівського оточення, щоб знати причину появи того на південних землях Русі.

— Злату бачив? — поцікавився старший брат.

Неждан кивнув головою.

— І?

— Розказав, — буркнув той.