— Ти хочеш, щоб я поговорила із братом? — запитала Рамуне.
Шварно вкотре був вражений інтуїцією дружини.
— Гадаю, що це буде не зайве, — сказав він. — Хоча за трапезою будемо лише ми утрьох, не хочу видатися необізнаним щодо справ свого співправителя і шваґра. Спробуй з’ясувати, що й до чого.
Зустрівшись із братом, Рамуне, тим не менше, не змогла добитися від нього хоч якогось пояснення. «Хочу все змінити», «скажу Шварнові» — ось і все, що почула вона від брата.
Для Шварна і перше, й друге не було чимось новим: Воїшелк уже давно метався між вибором: княжий стіл чи келія збудованого ним же монастиря. А те, що він не вважав за доцільне посвячувати будь-кого, навіть рідну сестру, у такі справи, було зрозуміло — не жіноче це діло.
Скоромний, як завше для Шварна, обід для Воїшелка виявився занадто неприйнятний, особливо в останній тиждень перед Великоднем. Для Шварна, а тим більше для Рамуне, така пересторога була зайвою, але вони лише мовчки спостерігали, як родич задовольняється різною квашениною, яку запасли ще минулого літа.
У трапезній, де зазвичай проходили пишні учти із десятками запрошених гостей, вони були лише утрьох. Слуги понаставляли наїдків і зникли, щоб не турбувати своєю присутністю княжу родину.
— Вас обох, безумовно, цікавить, чому я тут, — почав Воїшелк.
Шварно кивнув.
— Що ж, тоді слухайте. У мене визріло остаточне рішення: покинути цей грішний світ і присвятити решту свого життя Богові.
— Невже? — вихопилось у Рамуне, причому сказала вона це рідною мовою.
— Так, — повторив Воїшелк. — Цього разу — остаточно!
Рамуне ошелешено перезирнулася з чоловіком.
— Але чому, брате? Що тобі у тім монастирі? — запитала вона.
— Спокій. Те, чого так бракує мирянам, — відповів Воїшелк і, обернувшись до Шварна, продовжив: — Ти знаєш, брате, що я ніколи не прагнув того, що змушений був робити проти своєї волі. Пробач, але тільки твого батька, попри всю його відстороненість від небесного, я поважав і досі поважаю серед усіх світських і духовних мужів.
— Не треба виправдовуватись переді мною, — сказав Шварно. — Я не ображений, що ти не назвав мене. А свого батька я також поважаю. Але що буде з Литвою, брате? Ти про це подумав? Ти ж знаєш, як твої піддані ставляться до мене!
— Знаю. На жаль, мої піддані досі живуть іще спогадами про часи мого батька і тими звичаями.
Помітивши, що Шварно і Рамуне сидять спантеличені, Воїшелк спробував їх заспокоїти:
— Від цього виграють усі. Литвини і русичі опиняться під владою єдиного сильного князя. Під твоєю рукою, брате! У минулому залишаться ті криваві роки, коли ми воювали одне з одним. Поляки не посміють зазіхати на таку силу. Вороги взагалі забудуть, що спокусились на наші землі. А я, нарешті, зможу сповна віддатися покликанню душі.
— Ти забув про Лева, — остудив його запал Шварно.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Ратники князя Лева» автора Лущик П.М. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „I“ на сторінці 2. Приємного читання.