Розділ «XVIII»

— Батько ж повірив папі!

— І чим це закінчилося?

Лев відповів:

— Тут вірніше! Між Сараєм і нами є Ногай.

— Тоді як ти збираєшся використати Ногая проти монголів?

— Ногай стверджує, що він правнук сина Чингісхана Джучі і має таке ж право на титул великого хана, як і інші його нащадки. Я спробую підтримати його у його ж намаганнях перебратися до Сараю.

— Але що ти зробиш? — запитав Василько.

— А нічого! Просто підтримаю. Таке не забувається.

— А якщо він програє?

— Залишуся данником Сараю. Але він не програє. На відміну від інших претендентів, Ногай має свої землі і військо.

— Брати про це знають?

— Лише ти, дядьку! Сподіваюся, що це залишиться між нами. Повір, я боюся не гніву того ж таки Шварна чи Воїшелка. Зовсім ні. Я не хочу, щоб про наміри Ногая дізналися в Сараї. Йому буде непереливки, а з ним і мені.

— А як бути з братами? Як ти збираєшся зібрати всі землі? Чи все-таки забрати?

Лев усміхнувся.

— Негоже нам, Романовичам, воювати один з одним на радість нашим ворогам, — відповів він. — Той же Болеслав, який не знає, що робити зі своєю жінкою, чудово знає, що зробить з нами.

— Та як же?..

— Пробач, дядьку, але ти не маєш внука. Шварно взагалі не має дітей. Кому Володимир і мій брат передадуть свої землі? А я вмію чекати!

«Це вірно», — подумав Василько. Що-що, а чекати слушного моменту старший син Данила вмів!

Ці думки не відпускали Василька навіть тоді, коли він разом з усіма родичами відстояв службу у головному храмі Володимира. Король знав, що це гріх, але повністю віддатися службі сьогодні, у Страсний тиждень, йому заважали думки. Почуте від Лева вивело його з рівноваги. Звичайно, він не міг не відзначити, що найстарший племінник намислив те, що робив свого часу його батько. Правда, беручи до уваги теперішні реалії, на Рим сподіватися не варто, та й не у Римі зараз перебуває вселенський єпископ! Але вийти з-під опіки монголів, використовуючи тих-таки монголів? На таке не міг наважитися навіть Данило. А йому не бракувало мудрості у таких справах!

А Лев слухав службу, спокійно стоячи поруч Воїшелка, неначе не він деякий час тому звинувачував литвина у намаганні повернутися до правління і, більше того, запросити на свої землі чужинців. Зрештою, нічого незвичайного у цьому не було: Воїшелк свого часу хрестив сина Лева, Юрія, і був тому кумом. А церква вчить прощати все. Можливо, це саме той випадок.