Розділ «XVI»

— Тоді ви візантійського обряду?

— І не візантійського. З нами прибули наші священики. Якщо ти, князю, захочеш знати про наш обряд, вони з радістю розкажуть про нього.

— Не зараз, — відповів Лев.

Він повернув голову до печатника, який стояв ліворуч від трону.

— Захарію! Я наказую тобі виписати цим благородним людям грамоту, яка дозволяє їхньому людові поселятися на наших землях, вести торгівлю, будувати церкви і відбувати богослужіння за своїм обрядом.

Почувши таке, вірмени всі, неначе за командою, вклонилися до землі, а старійшина сказав:

— Від нашого народу ти, князю, отримаєш велику підтримку в усіх своїх справах.

— Я вірю в це, — лише сказав Лев і підняв правицю, давши зрозуміти, що аудієнцію завершено.

Вірмени покинули залу, тихо між собою перешіптуючись.

— А навіщо? — тільки й запитав Захарій. — Навіщо нам ще один народ?

— У нас є багато народів і стільки ж обрядів. Якщо гебреї зі своєю вірою нам нічим не зашкодять, то латиняни, що заполонили наші землі через добре серце моєї жони Констанци, дуже шкодять мені і не тільки мені. Вірмени — не латиняни і не візантійці. Можливо, колись пізніше вони знадобляться мені як противага і папі, і патріархові. Та й судячи з їхнього вигляду, вони непогані торговці. А зараз мені потрібні саме купці. Щоб мати золото все це відбудувати.

Печатник не міг не відзначити логіки в словах князя.

— А тепер клич гінця від дядька, — наказав Лев. — Подивимось, що написав мені король Руський.

Невдовзі перед князем уже стояв у поклоні гонець — досить-таки молодий юнак, поглянувши на якого Лев засумнівався у здатності дядька Василька реально оцінювати ситуацію. Дійсно, надто вже юним виявився той, кому доручено доставити королівський лист і при цьому подолати добрих сто тридцять верст. Але те, що гонець все ж подолав їх і ось простягує очікуваного листа, говорить про протилежне.

— Мій любий дядько велів щось передати на словах? — запитав Лев.

— Ні, князю! Король переказав мені, що все написав у листі, — відповів юнак.

Лев ледь помітно дав знак Захарії. Той зрозумів князя без слів і жестом наказав гінцю вийти. Сам покинув залу слідом, забравши з собою і двох дружинників біля дверей. Лев Данилович розгорнув листа і заглибився у читання. Василько Романович писав:

«Дорогий племіннику, князю перемиський і белзький! Шлю вітання і побажання здоров’я тобі і твоїй родині. Якщо між нами і виникали суперечки, вони були породжені, смію сподіватися, не взаємною неприязню один до одного чи навіть до твого брата, але лише гординею кожного з нас. Ми всі — брати і сини Данила — маємо виконувати його волю, дану нам на смертному одрі. Єдине, що хотів брат, — миру і спокою на нашій землі. Ти, Леве, старший син і маєш розуміти це найбільше. Всі ми повинні берегти заповідане ним і примножувати славу землі нашої. Повідомляю тобі, що ще восени Папа Римський примусив тевтонців відмовитися від претензій на землі Литви, Галіндії та Ятвягії на користь Пржемисла. Натомість Пржемисл передав ордену тевтонців замок Кенігсберг. Чеський король надумав передати литовську державу в лен польським князям мазовецьким, куявським і краківським, тим самим буде намагатися, щоб вони відійшли від підтримки твого тестя, короля Угорського Бели. Таким чином Пржемисл одночасно виступає проти твого тестя, а отже, і проти тебе, а також загрожує князю литовському, твоєму братові Шварну. Як король Руський, я хочу зібрати у Володимирі снем[17], де всі ми обговорили б, що нам робити далі і як протидіяти тій загрозі, що зависає над нашою землею. Я запрошую тебе і всіх братів на страсний тиждень у столицю. Написано у Володимирі тринадцятого дня місяця капельника[18]».

Князя Лева важко було чимось здивувати, але лист дядька вибив його з рівноваги. Звичайно, він знав про спробу папи поквитатися за небажання батька пристати на безапеляційні умови його попередника Інокентія і про те, що намагання Пржемисла Отакара можуть зашкодити Шварнові, а отже, якоюсь мірою допомогти йому, Леву. Отримавши запрошення Василька на снем, Лев зрозумів, що доведеться відкоригувати свої плани, а насамперед вирішити, їхати у Володимир чи знайти розумний привід відмовитись.

Лев вдарив у долоні. У дверях виник печатник.