Розділ 25

– Дякую, брате.

Оба товариші сердечно обнялися.

– То дайте ж мені добрий коряк та налийте горілки по самі вінця, аби я міг собі випити за щастя молодих! – гукнув Левченко.

Козаки швидко знайшли коряк, наповнили його, а тоді подали Іванові. Той хукнув і заходився пити. Раптом стримався, ковтнув те, що було в роті, а тоді запитав:

– Це що?

– Узвар! – гукнув хтось із боку і всі навкруги зареготали.

– Чого ж ви мені, іродові діти, узвару дали? Я ж горілки просив! Невже шкодуєте своєму братові доброї чарки!

– Так нема в нас оковитої: Бондаренко власноруч усю горілку із діжок повиливав, тому тепер узвар хлепчемо!

Левченко почухав потилицю.

– Он воно що. Скажу вам, товариство, що весілля без горілки, як юшка без риби.

– Ти ж знаєш, брате, що козакам у поході пити заборонено.

– Воно-то так.

При цьому Левченко допив узвар, витер уста.

– Що ж, тоді веселися, брате, до ранку, а вже там побалакаємо.

Левченко хотів іти, однак Бондаренко вийшов з-за столу, підійшов до нього і взяв під руку.

– Розкажи, братику, що там чути? – Було видно, що отаман і справді хвилюється і переживає за все, що відбувається навколо.

– Ішов би ти до молодої… Нічка червнева така коротенька.

– Ще висплюся.

Відійшовши трохи, Левченко почав розповідати.

– Зближаються каральні війська гетьмана Браницького. А ще – Стемпковського.