Розділ 24

Однак це мало відбутися лише в крайньому разі: Залізняк покладав дуже велику надію на переговори з москалями.

У своїй голові новий гетьман постійно прокручував те, як має вести ці переговори із Гур’євим, якої сторони триматися і на чому наполягати. Залізняк і його канцелярія вели переписку із московськими полковниками і генералами вже давно, відколи почалося повстання. Гайдамаки запевняли царську владу у тому, що повстали вони не проти державного ладу, а проти католицьких ксьондзів, орендарів та ненависних конфедератів. Залізняк хотів будь-що залучитися підтримкою російських генералів не лише для того, щоби вести подальшу боротьбу із подяками, а й щоби унеможливити конфлікт із москалями, до котрого повстала Україна поки що була не готова.

Козацька рада і обрання його гетьманом було одним із кроків для того, щоби замкнути на собі місію переговірника. Напевно, москалі почнуть переговори багато з ким у гайдамацькому війську, намагаючись розхитати його, розколоти і тим самим послабити позиції, однак тепер уже нехай буде відомо всім: є Україна і є гетьман!

Тривогу в душі посіяли вісті від кошового отамана. Якщо москалі і справді так вороже настроєні і підуть на Україну війною, то скоро все тут перетвориться на згарище і пустелю. Ні, цього допустити не можна. Треба будь-що переконати москалів у своїй дружбі. Що ж до кошового… Калниш – старий і хитрий лис. Він уже стільки років тримає владу на Запоріжжі в своєму залізному кулаці і тою владою поступатися ні перед ким не хоче. Досі він був єдиним представником козацтва, із котрим рахувався царський двір, тепер же він, Залізняк, може перехопити це, а разом із тим і владу на землях запорозьких. Певно, старий лис налякався…

За тими думками Максим не відразу зауважив, що до нього наближається якась постать. Приглянувся – Гонта.

– Що, роздумуєш, пане гетьмане?

– Міркую, пане полковнику.

– Бачу, не прийшла тобі до душі запорозька порада.

Залізняк посміхнувся.

– Тут, пане Іване, не в тім річ. Порада хороша: кошовий по-своєму про край дбає. Я про інше. Мене люд гетьманом вибрав і годилося б зробити щось достойне, а не сховатися в кущі. З мене і так толку без війська мало буде: гайдамацьких ватагів багато, що загони водити зможуть. Не гірш за мене хлопці справляться. Непотрібним я стаю. От і надумав здатися москалям.

– ????

– Чого ти дивуєшся, брате? На відкритий бій з москалями ставати не можна – сила не та. Зроблю все можливе, аби того бою не сталося, аби повернути справу в потрібне нам русло. Сподіваюся, мені це вдасться.

– А коли – ні? – запитав полковник.

Залізняк вибив попіл з люльки, тоді знову неквапом її набив.

– Це сказати легко – розпорошити військо, поховатися у лісах та степах. Москалі напевно слідкують за кожним нашим кроком, половину війська переб’ють, доки поховаємося по норах. А так я піду до них, почнемо перемовини, закручу їм голову… Москалі ж не будуть сподіватися, що хтось розпустить військо в той час, як пан гетьман з генералами мальвазію буде пити.

Гонта також закурив.

– Думаєш, москалям можна вірити?

– А в нас іншого шансу нема. Якщо хочемо своєї України, то мусимо не лише шаблями махати, а й союзників собі знайти. Так зможемо визволити всі українські землі аж до самого Перемишля.

Обоє помовчали, випускаючи клуби їдкого диму із легенів.

– А я все ж схиляюся до думки кошового: треба бути готовим до війни на два боки, – мовив Гонта.