Розділ 24

Гонта зблід від таких слів, тоді повернувся і врізав Лусконогові кулаком по пиці.

– Може, так веселіше?

Той плюнув кров’ю собі під ноги.

– Добре цідиш, пане сотнику. Тяжка в тебе рука. Був би курінним на Січі. А ти, брате Максиме, чого мовчиш?

Гонта поглянув на Залізняка, задаючи німе запитання. Той нахмурився.

– Ти порушив, Кіндрате, наш запорозький закон. Нам треба було стратити тебе ще там, у Холодному Яру, – дарма цього не зробили.

– Ні-і-і, братику, це Бог так дав. Саме він, Христос, вивів мене із монастирської тюрми і привів сюди, під Умань. Це він вбивав нечестивих жидів, христопродавців, а я лише був зброєю в його руці. Отак, панове. Тепер же можете робити зі мною, що хочете, але волю Божу я виконав: очистив цю святу землю від невіри.

Гонта стиснув кулаки і ледве стримався, аби знову йому не зацідити. Заговорив Залізняк:

– Зробимо так. Тебе, Кіндрате, стратять однозначно. За Юзька Шелеста згадувати не будемо: розстріляємо за непослух.

Лусконіг посміхнувся розбитим ротом – таке йому підходило.

– Виведіть! – наказав Залізняк, тоді додав: – Разом із ним підуть іще декілька гультяїв – війську треба показати, що тут є старшина, котрій треба коритися, а не гуляти кожен на свою руку.

Це було прийнятно для всіх присутніх, особливо сподобалося Гонті. Залізняк говорив далі:

– Також мусимо скликати загальну раду: нехай усі колії на великому колі виберуть собі старшину, як і заведено споконвіку у Війську Запорозькому. Тобі, пане Гонто, пропоную стати уманським полковником. Увесь цей край буде стояти під твоєю рукою, та, найперше, тобі треба буде створити найбоєздатніший полк на основі твоєї сотні. То як?

Гонта лише плечима знизав.

– Згода! Як назвався індиком, то лізь до борщу.

– Добре…

Раптом до намету наполовину просунувся вартовий і оголосив:

– До вас запорожці. Кажуть, що посланці від кошового.

– Проси. Послухаємо, що хоче від нас пан кошовий.

Лише вартовий зник за полотнищем намету, як тут же почулося запорозьке: