Розділ 24

Тепер запала мовчанка. За якийсь час її перервав Залізняк.

– Бачу, кошовий також не сидів склавши руки. Добре він все обдумав, хитрує. Сподіваюся тільки, що не перемудрує він сам себе.

Це було закінчення розмови.

– Коли так – то й так, – мовив до своїх супутників сивовусий посол. – Ми своє сказали. Тепер нехай наш язик інше діло робить: зубам помагає. Давай, Максиме, обід!

Рада відбулася ввечері, коли трохи спала денна спека та всілася курява. Гайдамаки зібралися в коло, оточивши зроблений нашвидкуруч поміст із грубих дубових дощок. У колі вже була старшина. Говорили коротко, по-військовому, швидко вирішивши багато питань, а між тим і призначення Івана Гонти уманським полковником: йому було надано пернач і бойове знамено.

Після того в коло вийшов старий дід – певно, найстарший із гайдамаків.

– Панове-товариство! – заговорив тремтячим голосом. Усі тут же затихли, почали слухати. Дід продовжив:

– Коли ми прийшли до Холодного Яру, то вибрали собі старшин, отаманів, що мали вести нас до бою. Тепер же ми визволили велику частину нашої України від панського ярма, під наші стяги стали тисячі посполитих, ми відродили козацькі звичаї і порядки. Тому, за давнім законом козацьким, ми тут, на великому військовому колі маємо вибрати собі не просто отамана, а гетьмана!

Гайдамаки загули.

– А що, дід правду каже – тепер за нами ціла земля стоїть! – гукнув один зі старшин і всі його підтримали.

У колі зашуміли, заговорили, засперечались… Раптом хтось крикнув:

– Неживого хочемо!

– Залізняка!!! – нараз тисячоголосо ревнуло військо.

– Максима!!!

– Бондаренко, Бондаренка! – почулося з іншого кінця.

– Залізняк!!! – з тисяч грудей вирвався крик і ехом розійшовся аж до Грекового лісу.

– Бондаренка! – не шкодуючи горлянки, репетував якийсь молодий козачина.

– Залізняк!!! – вкладаючи всю душу в це ім’я, крикнув народ, що зійшовся сюди з усієї України. Зійшовся задля того, аби зустріти тут свою долю, долю свого краю. Аби розбудити її.

– Залізняк!!! – вдруге гукнули повстанці.

– Залізняк!!!