Розділ 22

– Та хай собі забирає, – відповіло, хоч і не дружно, коло.

Моторний поклонився усім, узяв за повід коня й пішов геть. Оксана схопила свого батька за руку й потягла слідом.

– Стривайте, а як це так просто? – гукнув Журба, незадоволений таким рішенням, проте гайдамаки вже зашуміли, переймаючись чимось другим.

Оксана бігла за Федьковим конем, тягнучи за собою батька, який, на диво, уже не чинив ніякого опору.

Від’їхавши, Федір зупинив коня, оглянувся.

– Ви тепер вільні.

– Спасибі вам, паночку! – палко мовила дівчина.

– Дякую, – підійшов і старий. – Тепер я бачу, що й серед гайдамаків є люди шляхетні.

– Пізно все-таки дійшло до тебе, – буркнув Моторний. Він знову закурив свою люлечку і торкнув коня острогами – робити добрі справи приємно, але треба врешті-решт доганяти свою сотню.

– Чи побачимося ми ще з тобою?! – раптом гукнула услід Рахіль-Оксана.

Моторний зупинив коня, круто розвернувся.

– Хтозна? – відповів, махнув на прощання, а тоді погнав свого коня щодуху геть.