Розділ 22

Левченко посміхнувся.

– Вдаримо так, щоби із панів пір’я полетіло!

Вони підходили все ближче, коли раптом на міських мурах їх зауважили, і там почалися вигуки вартових, пролунали перші постріли.

– Вперед! – ревнув уже не боячись Левченко, ведучи за собою своїх людей. Постріли почали лунати все сильніше, гавкнула гармата. Колії уже під справжньою зливою куль добігли до муру, приставили драбину і почали дертися доверху. Левченко був першим. Він відчув, як густо стріляють оборонці, як завзято кидають каміння і обливають окропом. Та не вагався: драбина міцно вперта, а сам Левченко одним з перших поліз нею вгору.

– За мною!

Раптом Іван відчув, що драбина під ним починає ставати дибки. Він був уже майже на самому верху, коли раптом драбина під натиском польських жовнірів зовсім відірвалася від стіни і шкереберть полетіла вниз разом зі всіма, хто був на ній.

Іван Левченко не встиг подумати нічого, як гепнув із самого верху просто на висушену сонцем землю. В очах потемніло…

Схоже, йому і цього разу пощастило: смерть вперто оминала молодого отамана. Тіло і голова страшно боліли, але повіки розплющувалися, хоч і з великим скрипом. Видихнув. Здивувався, чому нікого з товаришів немає поруч, адже вони завжди в таких випадках намагаються врятувати його, привести до тями…

Іван поволі порухав пальцями, так само поволі став підводитися. Надворі світало. Звуків бою поруч чути не було, зате вони перемістилися у місто. Схоже, атака Швачки з іншого флангу дала свої результати.

Гаранджа з Моторним сиділи недалеко, поопускавши свої чубаті голови.

– Гей, браття, я знову живий, – хрипло мовив їм отаман.

Вони поглянули на нього, тоді знову відвернулися.

– Ми й не сумнівалися, – лише буркнув Гаранджа.

Що це з ними? Левченко підвівся і, тримаючись за поперек, пошкандибав до них.

Вони сиділи над Борщиком. Над його тілом. Очі товариша були закриті червоною китайкою.

– Братику! – скрикнув Левченко і впав перед мертвим товаришем на коліна. – Та як же так?

Іван сів над мертвим товаришем, не знаючи, що далі має робити.

– Ви падали разом. Ти ото – здоровий, а от Петро…

Це мовив Гаранджа, обпікаючи спину Левченка гарячим поглядом.

– Його смерть не буде даремною, присягаюся вам, – відповів отаман.