Розділ «Арешт»

– Скільки? – поцікавився якийсь майор.

– Точно не знаю, – розгублено відповів Солярж. – Зараз порахую.

– Завелика честь для цього бидла. Приблизно?

– П’ятдесят.

– Так і запишемо. Пане лейтенанте, розпорядіться, щоб прибулих погрузили у вагони. Скоро відправляємося.

Лейтенант жандармерії, до кого звернувся майор, віддав честь і побіг виконувати наказ. Жандарми заметушилися і прикладами потіснили арештованих. Останнім не залишалося нічого, як покірно крокувати до вагонів.

Саме у цей момент до жандармів підійшов військовий офіцер.

– Що тут відбувається? – нерозуміюче запитав він. – Хто ці люди?

– Це москвофіли, пане полковнику, – відповів майор. – Заарештовані за симпатію до ворога цісаря.

– Відколи це русофільство стало державною зрадою? – здивувався полковник.

– Від позавчорашнього дня.

– Дурня якась. Відправили б їх на фронт. Він миттю вибив би з їхніх голів усю маячню про слов’янське братерство.

– Не можна їх на фронт, – заперечив майор. – При першій же нагоді вони перебіжать до ворога.

– Тоді на захід відправте, якщо самі не додумаєтесь до такого!

– Пробачте, пане полковнику, але ми виконуємо наказ свого начальства. У нас з вами воно різне.

– Це так, – сказав полковник. – А що я скажу своєму начальству, коли бачу, що вагони, якими мали відправлятися у Золочів війська, забрали ви?

– Це наказ намісника Лємберга.

Полковник на це не відповів нічого. Він ще раз подивився, як жандарми заганяють у вагони арештованих, плюнув собі під ноги і попрямував вулицею до площі, на якій скупчилися війська.

Тут серед щойно мобілізованих у загальній колоні чекав наказу солдат третього взводу другого дивізіону Іван Засмужний. Він навіть не підозрював, що так недалеко від нього сідає у переповнений вагон його рідний брат Теодор. Він, як і всі піхотинці, не були проінформовані про події, які відбувалися поза межами казарми. Власті постаралися, щоб колони заарештованих й військових не перетиналися. Перших підганяли прикладами, солдатів проводжали квітами міські панянки.

А Теодор Засмужний у цей самий момент опустився на сидіння вагона. Поруч притулилися друзі. І знову нерозлучна четвірка опинилася разом, хоч це коштувало декількох зайвих синців на спині. Але то було того варте. Спостерігаючи, як швидко заповнюється вагон, кожен думав про свою долю.