Розділ «Клецко»

– Та поки що я, – непевно відповів той. – А ви хто будете Юрію?

– Брат мій рідний, – озвався Юрій. – Іван Засмужний.

– Звідки ви будете?

– Два з половиною роки провів у таборі для військовополонених під Житомиром, – говорив Іван. – А недавно дізнався, що тут, майже поруч, проживають переселенці з-під Львова. Дізнався, хто саме. От і прийшов до своєї родини.

– То Пелагея ваша жінка? – поцікавився Гнат.

– Ні, нашого середнього брата. Мої залишилися вдома.

– То що ви хочете? – запитав староста.

– Хочу оселитися зі своїми, – відповів Іван.

– А як же табір?

– А табір розпустили, тим паче що більшість було українців. Залишилися лише мадяри і чехи, але і їх ніхто не охороняє. А навіщо? Кому ми принесемо шкоди?

Староста, що не хотів брати на себе відповідальність за невідомо звідки прибулого австріяка, звернувся до селян.

– Ну то як, люди, вирішимо?

– А що тут вирішувати? – озвався дід Трохим. – Якщо він така ж людина, як його брат, то нічого страшного не буде, якщо оселиться у нас. Принаймні нашого хліба їсти не буде. Нехай живе.

На тому і вирішили. Юрій одразу ж повів Івана додому. Йому не терпілося поділитися новиною з Пелагеєю. Юрію здавалося, що відтепер життя налагодиться, і він уже не буде найстаршим у родині. Юрій чесно признавався собі, що стомився відповідати за всіх.

– Ти нічого не чув про Дорка? – запитав його Іван, коли вони вже підходили до хвіртки.

– Ні, – відповів Юрій. – Нічого. І це мене найбільше бісить.

Вхідні двері скрипнули, і їм назустріч бігла розхристана Пелагея.